SiBiMol офіційний  сайт

​

Джинні Хадсон була на роботі, у неї щойно закінчилися робочі години. Зараз було приблизно 14:00, але вона не сильно поспішала піти з неї. Просто сьогодні був чудовий день для роботи. Вона працювала в аналітичному відділку «Traibus company»  в місті «Куаиат Рей». Офіс знаходився в будівлі майже біля самого моря.  Біля неї був невеличкий пляж, де було зручно поплавати в морі, і багато хто використовував цю можливість, чи до чи після роботи. Але зовсім не море затримувало  Джинні на робочому місті, хоча вона любила споглядати за берегової лінією. Її присутність на роботі пояснювалася двома причинами. По-перше, вона тільки стажувалася на це місце, і тому хотіла якнайкраще себе зарекомендувати. А друга причина була в тому, що їй дуже подобалась її робота. Дійсно, копатися в тонах різної інформації і шукати причини тієї чи іншої події, дуже подобалось Джинні. Тим паче, вона це робила не сама, у неї був помічник. Хоча він допомагав не лише їй, такий помічник був у кожного працівника в їхньому відділку.

- Аліма, скажи, будь-ласка, який спад користування тролейбусною мережею у літній час?   

І, хоча в кабінеті крім Джині нікого не було, вона почула жіночий голос:

- В середньому спад дорівнює 17%.

- А скільки це в людях?    

- Якщо вас цікавить наш регіон, то це 124 тисячі пасажирів.

- І це кожного року так?

- Так, за останні 50 років, ця цифра коливаєтеся від 10% до 24%.   

Аліма завжди відповідала досить точно, і знала відповідь на будь-яке запитання, правда, якщо відповідь можна поміряти, зважити або порахувати. А от якщо запити щось абстрактне, то тільки там починаються проблеми. Діло в тому, що Аліма була штучним розумом.  Одним з багатьох на їхній планеті. Аліму спеціально навчали збирати і  обробляти  великі масиви інформації. Взагалі, якщо взяти штучний розум, у повному розумінні, то Аліма такою не була. У нею не було творчих здібностей  і їй важко було зробити креативний висновок з тієї інформації, що вона мала. На початку Аліму надали для аналітичного відділку для навчання самої Аліми. Для неї давали невеликі задачі, і на початку вона більше слідкувала за тим, як з такими задачами справлялися  люди. Але з часом стала допомагати, а тепер їй не було рівних по збиранню інформації. І хоча вона і досі навчаєтеся і розвивається, є зрозуміло, що вона не зможе перейти межу самоусвідомлення. На їхній планеті було багато таких штучних розумів, але тільки один з них міг перейти цю  межу. Саме він зараз жив в музею штучного розуму.  

- Аліма, нагадай який з кольорів найбільше подобається людям?

- Синій.

- А на другому місті?

- Сріблястий.

- А який зараз є самий популярний пристрій для пересування?

- Тролейбусні капсули.

- Ні, ти не зрозуміла, механічний пристрій для особистого пересування.

- Я не помилилась, це ти поставила некоректне запитання! А таким пристроєм зараз  є вело трон.

- Це такий трьох колісний?

- Так це одна з адаптації пристроїв минулого. Відновленого з фото архіву, шо залишився від перших колоністів.

- Дякую, зможеш скопіювати мої запити і відповіді окремим файлом і надіслати мені?

- Так, вже у тебе.

І, дійсно, не встигла Джинні домовити речення, як їй прийшло повідомлення про отримання файлу. Вона встала з крісла і попрощалася з Алімою. Спускаючись у ліфті вона розглядала крізь скло, як швидко наближається підніжжя будівлі. В такий час мало хто працював і Джинні не здивувалася б, якби вона була сама у всьому офісному центрі. Зазвичай робочий тиждень мав складати 25 годин і багато хто працював по 5 годин в день. Чи розбивали його на ранок і вечір, але час сієсти практично завжди був  вільний, хоча не можна сказати, що було дуже гаряче. Насправді, особливої потреби  в праці не було. Соціальний пакет покривав всі потреби населення планети.  Але раніше на деяких планетах, де була повністю відсутня обов’язкова праця з часом стало помітно, що люди просто стають дурнішими, ніж це можливо. І тому зараз на всіх планетах думка, що «праця облагороджує людину»  постійно  підкреслюється і наголошується.  А всіх незгідних «облагороджують» проти власної волі. Наприклад , на їхній планеті  урізають соціальній пакет, який дається такій людині. Першим відключаються всі розважальні функції пристроїв, що має людина. А слідом йде доступ до всесвітньої мережі. Зазвичай далі цього ніхто не противиться роботі. Бо наступні йдуть цукерки і інші солодощі, діти часто лякали один одного тим, що може буди якийсь збій і тобі система відключить цукерки назавжди… Насправді, особливих проблем з цим не було. Мало хто зовсім не хотів працювати.  І майже всі знаходили самі собі роботу до вподоби.

Джинні  вийшла у в подвір’я і пішла по стежці до стоянки. На стоянці стояло 3 тролейбусні капсули, а це означало, що крім Джинні у офісі був ще хтось. Розмістившись у капсулі, вона ввела адресу призначення маршруту. Насправді, їй ще хотілося попрацювати, але сьогодні її молодша сестра Дженні попросила провести разом трохи часу. І  саме тому Джинні зараз їхала до Дженні. Зараз у неї має закінчуватися урок історії, який проходив у містера Ганса Тьорнера вдома.  Джинні подобався цей вчитель, хоча він був трохи дивакуватий, але він завжди з завзяттям проводив свої уроки і завжди хотів донести щось до учнів. Час для Джинні минув швидко, хоча  вона поставила мінімальну швидкість капсули, але приїхала вона ще за 20 хвилин  до завершення уроку. В капсулі вона сидіти не хотіла, тому вийшла і почала розглядати будинок, в якому провела багато часу.

Це був досить великий будинок, зараз він був кремового кольору. Джинні його пам’ятала і зеленим, і синім, і навіть жовтим. Містер  Тьорнер любив міняти кольори свого будинку, але всередині він майже ніколи нічого не міняв. Він завжди казав «Мій будинок, як і люди, зовнішність міняє швидко, але внутрішній мир зберігає, бо саме це і є історія». Багато років Джинні і її одногрупники не розуміли цієї фрази. Але, з часом, вони почули продовження або пояснення «… справжній історик – той, хто вміє відділити зовнішність від внутрішності якоїсь речі або події, бо час любить перемішати і те і інше».  Джинні ніколи не бачила особливої користі з уроків історії, але їй настільки сподобалося, як викладає містер Тьорнер, що вирішила записатися до нього і пройти його повний  курс, і вона не жалкує про це. Саме тому вона і порадила своїй сестрі теж обрати цей предмет для поглибленого вивчення. Джинні зайшла в будинок, як завжди тут було  досить тихо і трохи темно. Звичним рухом вона зняла кросівки і відразу поставила їх до взуттєвої полички, що ховалася зліва від дверей, там було особливо темно. По вільних містах на поличці, вона зрозуміла, що на уроці присутньо приблизно 8 людей. Вона вирішила пройтися довшим шляхом до зали, де викладав містер Тьорнер. Вона любила цей будинок, тут кімнати переходили одна в одну і кожна кімната була не така, як минула. Містер Ганс Тьорнер робив з кожної кімнати невеличку виставку, або міні-музей. Наприклад, зараз дівчина йшла по залі, головною темою якого була колонізація їхньої планети. На одному з стендів були фотографії людей і їх біографії. На іншому показувалась еволюція поселення людей.  Тут були різні дрібниці, чому обирали те чи інше місце для будівництва різних будівель. Дівчина пройшла в наступну кімнату, вона була про трохи пізніший період. Тут зібрана інформація про час, коли населення досягло 10 тисяч. І як вони закладали нове місто «Куаиат Рей» . Воно було розташоване біля моря, раніше перші поселенці боялися тут будувати. Але з часом вони набралися сміливості для своєї мрії.

Але проходячи по цих кімнатах, було зрозуміло, що тут не живуть. Чи то повна відсутність особистих речей, чи кахельна підлога, яка  плавно переходила із кімнати в кімнату - все це говорило про те, що тут не живуть.  Подейкують , що містер Тьорнер  планує зробити зі свого будинку повноцінний музей. Але це і не дивно, з його захопленням історією, він точно зібрав достатньо інформації на кілька екскурсій. Можливо воно було і так, але містер Тьорнер не любив людей.  Точніше не людей, а розмовляти з ними. Його рідні дуже здивувались, коли дізнались, що він почав викладати історію. Його запитали: «А ти знаєш, що при цьому треба розмовляти?».  В той момент він хотів би образитись на ці слова, сильно захотів. Але він знав, що товариськість - це не його, і разом зі всіма посміявся над жартом. Бо тільки двоє людей знали справжні мотиви цього кроку. І сам містер Тьрнер не поспішав, поширювати круг лиць, знаючих цю таємницю. Хоча зараз він звик викладати  учням, але проводити екскурсії незнайомим людям, та і по декілька сотень людей в місяць, він явно не збирався.    

Джинні підійшла  до зали, де викладав історик, це була найбільша кімната у будинку.  Перехід з коридора в кімнату звично обрамляла арка. Цікавим було розміщення входу в кімнату, воно було у самому куту кімнати. І тому форма кімнати нагадувала ромб. У протилежному куту від входу стояв великий стіл містера Ганса Тьорнера. За ним стояло масивне крісло, з високою спинкою, в якому зараз сидів викладач. Хоча в кімнаті було аж шість великих вікон, зараз тут було досить темно. На одній з стін проектувалися якісь історичні кадри. Хоча зараз технології дозволяли транслювати все це не на стіну, а прямо на погляди учнів, містер Тьорнер ставився до цього досить прискіпливо.  Він любив викладати в такій обстановці, і це не завадило йому помітити,  як до кімнати зайшла Джинні Хадсон. Він ледь помітно кивнув їй і продовжив свою розповідь:   

- … на сьогоднішому  уроці ми розглядали такі речі:  Колонізація нашої планети корпорацією "ITY". Те, як  вона створила компанію «Sentient and Mentality», яка, по суті, і є засновником всіх міст на нашій планеті, які всі, в тій чи іншій мірі, працювали над новим штучним інтелектом . І темою наступного уроку будуть такі питання: Які проблеми вирішували вчені для створення «висхідного» штучного розуму ?  Який прорив в цьому питанні вони зробили, і який результат їх спіткав? Ваша ціль скласти есе на тему «Який вплив на вас зараз мають події тих років?». Також ,користуючись нагодою, хотів би подякувати міс Стесі Браун за цікавий розбір теми «В чому різниця між «висхідним і низхідним штучним інтелектом, а також їх потенціалами?».  Дуже дякую!

 Почулися аплодисменти учнів. Хоча учнів було не багато, але практично кожен активно хлопав долонями. Особливо сильно аплодувала Дженні, що сильно здивувало Джинні. По тому, хто не приймав участі у виразі вдячності, Джинні зрозуміла, хто така міс Браун. Дівчина років 25, у неї було довге чорне волосся, вона сиділа у крайньому кріслі біля вікна. Її лиця було майже не видно, бо вона збентежено дивилися на підлогу. Оплески були не довгі, але чуттєві,  і це здивувало Джинні, тому вона надіслала повідомлення своїй сестрі, щоб вона надіслала їй запис виступу.  Відразу після повідомлення руда голова її сестри  почала швидко обертатися і шукати поглядом  відправника. Побачивши не менш руду голову, Дженні підморгнула їй лівим оком. Але на цьому її реакція і закінчились, вона знову почала дивитись на вчителя, але невдовзі від неї прийшло повідомлення:

- В мене трохи обрізана версія, я почала записувати через 3 хвилини після початку, зараз запитаю у  інших.

Містер Ганс Тьорнер почекав, поки стихнуть овації і навіть трохи більше, поки на ньому знову зосередиться увага присутніх. А потім продовжив говорити трохи при піднятим голосом :

- Дійсно, дуже гарно вийшло у міс Браун розкрити цю тему.  Надіємось, що вона знову зможе приділити нам часу наступного заняття, за тиждень і допоможе нам розібратись у наступній темі

Міс Стесі Браун піднялася зі свого місця і почала говорити. У неї був досить низькій голос і вона говорила з легкою  хрипотою, спочатку можна було подумати що вона була прихворівша.     

- Дуже дякую вам за таку високу оцінку, але мені здається, що я її не варта. І, насправді, ви знаєте набагато більше за мене. А ці теми я добре знаю тому що пишу диплом на цю тему.

- То.. ми може розраховувати на вашу присутність на наступному тижні? – промовив викладач.

- Думаю, так, мені дуже сподобалось тут, у вас така приємна атмосфера. Дуже дякую всім, мені було приємно з вами познайомитись.

- Ну, на цьому можна сказати, що урок закінчився і що всі вільні, –  у викладача сама по собі виникла широка посмішка.   

Двоє дівчат швидко попрощалися і кудись побігли, а інші не поспішали. Практично всі перемішалися  і почали неголосно говорити. Джинні згадувала, що вони теж не хотіли покидати це місце. У містера Тьорнера вдома  була певна атмосфера дослідження, і тому хтось тут засиджуся досить довго.  Але зараз багато хто підійшов до міс Браун і почали її розпитувати про щось, а дехто підійшов до вчителя. Сама Джинні почала розглядати стіни у залі. Тут були різні дипломи і грамоти, які отримував містер Тьорнер. Сама Джинні вважала це не скромним , тим паче, все це висіло в кімнаті, де було найбільше людей, але їй все одно було цікаво їх розглядати.  Зараз вона дивилась на грамоту за участь у змаганнях по шахах на їх планеті. Вона подумала, раз тут не вказуєтеся місце, яке зайняв Містер Тьорнер, то він не дуже гарно грав у шахи. Сама Джинні теж не дуже добре грала, хоча вчилися, їй казали, що шахи розвивають логіку, яка дуже потрібна для її професії, але далі, ніж дитячий мат, діло не пішло. Вона перевела погляд  на наступну грамоту «Почесного учасника клуба істориків планети Тіркес». Всі ці документи були дуже гарними, різні голографічні візерунки підтвержували їх справжність, і привертали увагу, ніби казали: «Подивись, який я гарний!». На моменті коли Джинні розглядала грамоту під гучною назвою «Друг музею штучного розуму в місті Куаиат Рей» до неї нарешті підійшла сестра і сказала:

- Привіт, питала у всіх, і знайшла версію без однієї хвилини, всі інші ще менші.

Але Джинні не відповіла, бо продовжувала розглядати грамоту

- Ти що, ще не надивилась на цей «іконостас» однієї особи, за ті рокі коли була тут?

- Дженні, ти така Дженні ,– с посмішкою сказала Джинні.

- Я можу і образитись! – але довго вона не могла тримати серйозний вираз обличчя і дзвінко розсміялась, – Ну чесно, що ти на це ще не надивилась раніше?  

- Якби ти звертала більше уваги на деталі, то помітила б, що ця грамота датуєтеся минулим роком, коли мене тут вже не було.

- Деталі, деталі, дрібниці! Та кому вони потрібні!?

До розмови неочікувано вступив містер Ганс Тьорнер, і, тому, обидві дівчини обернулися до нього:

- Джинні, ти як завжди помічаєш різні тонкощі, радий тебе бачити. Я навіть інколи сумую за тобою.

- Доброго дня, містер Ганс, ну, не потрібно так збільшувати…

Вона хотіла продовжити але поперхнулася, тому що їй прийшло повідомлення від Дженні: «Про іконостас могла б і посміятись, мене звинувачуєш у неуважності, а сама не помітила такий тонкій гумор!» При цьому сама Дженні дивилась таким доброзичливим поглядом на вчителя, а коли її сестра поперхнулася то її погляд наповнився  здивування і співчуття до Джинні. Трохи прокашлявшись Джинні продовжила:

- Дійсно, не потрібно так говорити.

- Ну, що ти, Джинні, пригадай тільки той урок, де ми розглядали північний материк нашої планети, і як ти звернула увагу на прізвища двох дослідників. Я ніколи не звертав уваги на це! – він промовив до міс Браун, яка  вже стояла поруч. – Це та сама учениця, про яку я тобі розповідав. Міс Стесі Браун, познайомся, це міс Джинні Хадсон, а це її молодша сестра Дженні Хадсон, – але він не зупинився і продовжив, - Джинні і Дженні, це міс Стесі Браун, вона зараз гостює на нашій планеті, бо готує диплом на тему штучного розуму. Дуже  талановита дівчина, ми з нею познайомились якраз у нашому музею!     

Джинні знову отримала повідомлення з наступним змістом: «Ми що дурні і не могли зрозуміти, як її звати при першому звертанні?».  Джинні добре вміла зберігати спокійний вираз обличчя, але це було важче, ніж зазвичай. З деякою напругою вона сказала:

- Приємно познайомитись, судячи по оплескам, у вас гарно вийшла розповідь. Я жалкую, що не побачила її. Я навіть шукаю запис виступу, але поки повної версії  я не знайшла.

- Мені теж дуже приємно з вами познайомитись, мені про вас так багато розповідав містер Тьорнер , це правда, що ви зараз працюєте аналітиком?

- Ну, я зараз тільки стажуюсь, але мені дуже подобається там працювати.

-  Може ще якось зустрінемось? Містер Тьорнер казав, що ми схожі, – Стесі очікувально подивилась на Джинні.

- Так, обов’язково потрібно зустрітись ,– вони обмінялися контактами, а після Стесі запитала:

- То, може, вже сьогодні і зустрінемось?

Джинні хотіла вже ствердно відповісти, тому що їй дуже симпатизувала Стесі , але їй прийшло чергове повідомлення:  « Навіть не думай, ти обіцяла цей день мені!» Джинні перевела погляд на сестру і відповіла їй таким самим способом «Будь ласка, давай на годинку? Вона тобі теж сподобалась! Я бачила, як ти аплодувала!»  Але Дженні не відповідала і просто звичайно дивилась на Стесі. Коли пауза стала трохи незручною, Джинні зробила останню спробу:  «Дженні , не потрібно так ревнувати!» практично відразу прийшла відповідь «Добре, але я розповім мамі про той випадок з ДжорджомJ»  Як тільки вона це прочитала, швидко почала говорити:

- Вибач, але сьогодні не вийде, просто сьогоднішній день вже розпланований, може завтра? І в тебе є повний запис  твого виступу? Бо ми його не знайшли.

Стесі чомусь засміялась, і відповіла не відразу. У неї навіть виступила сльозинка з ока. На неї  здивовано подивились, але вона сказала:

- Вибачте мене,  просто пригадалась смішна ситуація, нічого страшного, зустрінемось наступного разу, увечері спишемося. Щодо запису, не можу допомогти, я такі речі не записую, це трохи віддає нарцисизмом.

Дженні подивилась здивовано на Стесі, однак в розмові про себе нагадав містер Тьорнер:  

- Щодо запису, це не така і велика проблема. Раз у вас буде вечір вільний, міс Браун, то може ми більше обговоримо вашу теорію? Минулого разу вона мені  здалася досить зайнятою. Я знайшов деякі факти, що і підтверджують це і протирічать їй. Хотів би дізнатись на це вашу думку.

- Так? Мені вже цікаво.

- Напевно, зараз учні розійдуться і ми зможемо замовити обід і це обговорити.

Тут втрутилась Дженні:

- Містер Тьорнер, то, що ви казали про запис? Ми просто поспішаємо.   

- Так, в мене є запис, якщо дуже потрібно, я можу дати доступ до нього, – трохи подумавши, він дав доступ для Джинні, вона відразу і подякувала:

- Отримала, маю доступ до вашого архіву, а де тут цей запис?

- Використай пошук, – він їй посміхнувся, і додав, - я просто поспішаю, як і ви.

- Так, дуже дякую, ми підемо.

Невдовзі в будинку нікого не було. Сестри сіли в свою капсулу, а Стесі Браун і Ганс Тьорнер поїхали в кафе.  Джинні і Дженні в капсулі переглядали виступ Стесі Браун. Воно говорила так просто  і щиро, що це захоплювало подих. Хоча ця історична тема була наповнена науковим термінами їй вдавалося утримувати увагу слухачів. Зараз вона казала:

«… якщо просто підсумувати, то «низхідний» штучний розум - це коли в програму завантажують певну базу знань і дають правила дій у тій, чи інший ситуації. Наприклад, як автопілот у капсулі, він знає всі дороги і знає правила руху транспорту, але такий штучний розум не спроможний покращити ці правила, або помітити ситуацію, коли ці правила не праві. Тобто, його основа- правила, і змінити їх він не в силі. Такі програми можна в певному розумінні називати «Штучним Розумом» , тому що, частіше усього, вони знають правила краще за тих, хто ці правила писав. Вони є гарними виконавцями, але це їх межа. А у «висхідного» ШР зовсім інший підхід. В першу чергу, «висхідний ШР намагаються навчити різним почуттям і різними способами олюднюють його». Тобто, хочуть, щоб такий ШР керувався не чіткими правилами, а принципами. Але довгий час це ні в кого не виходило, поки тут, у вас на планеті, не підійшли до цього питання з іншої сторони, зі сторони асоціацій. Людьми в житті керують правила і принципи, якщо правила, це зрозуміло, що то що таке принципи і як їм навчити програму? Коли ми дивимось на хиткий місток через річку, ми ж з вами не згадуємо закони фізики і не вимірюємо пружність і густину дерева, з якого побудований міст? Нам в голову приходять сотні прикладів того, як саме на такому мосту хтось йшов і той зламався. І нехай ці приклади не реальні, а просто було у фільмі або в книжці або нам так розповіли. Але саме вони нас заставляють обійти стороною таке місце. Такий спосіб оцінювати щось є дуже ефективним. Наприклад, ми можемо побачити щось уперше, і сказати, чи вона нам подобається чи ні, ми зможемо за кілька секунд. Але, пояснити чому так або інакше, ми зможемо тільки через деякий час, коли розберемося зі своїми асоціаціями. А це вже не так просто. Такий підхід для створення ШР є дуже цікавим, і він багато що змінив. Але для створення такого ШР, потрібно було вирішити багато проблем. Але способів використання «висхідного» ШР є набагато більше, ніж звичайного «низхідного». Але при цьому він є набагато небезпечніший ніж «низхідний». Хоча різниці між такими штучними розумами є набагато більше, ніж я вам розповіла, і  кожен спосіб з цих двох направленостей ділиться ще на сотні. І все це, що я розповіла, дуже «притягнуто за вуха», але суть передає. Про різні проблеми, які виникали на шляху створення «висхідного» ШР, будуть розглядатися на наступному уроці, як мені розповідав містер Тьорнер. Дуже дякую за увагу!»

- Хм-м-м, – протягнула Джинні, – у нас теж була ця тема. Навіть я готувала невеличкий реферат. Ну, якщо чесно, то нічого нового я не дізналась, але мій виступ був набагато...

Дженні закінчила речення за сестру:

- Нуднішим!?

- Я хотіла сказати сухішим.

- Угу, але у тебе не вийде заховати правду від мене.

- Але при цьому у тебе не виходить знайти щось більше, ніж просто жарти. Взяла би и використала б  свої розумові здібності для написання книжки!

- Важко знайти чорну кішку в темній кімнаті, тим паче, коли вона там померла.

- Це про твою совість?- Джинні посміхнулась, бо її сестра сторопіла, бо  зазвичай це її хоббі жартувати,– Досить порожніх жартів, чому ти не захотіла зустрітись з Стесі сьогодні?

- А як же почуття власності?! Чи це не причина?

- Ну серйозно! Яка я тобі власність. І тобі, напевно, вона сподобалась, чому ні?

- Вона занадто схожа на мене, а дві мене - це забагато!

Тут Джинні засміялася і запитала:

- Крім того що ви обидві дівчата, я не знаходжу подібностей! Так і сказала б, що заревнувала  її до мене!  

    ****************

- Так я познайомилась з Стесі Браун, вона мені сподобалась. Вона була кмітливою і скромною. Я навіть хотіла бути схожа не неї. Той вечір ми провели з Дженні. Але наступна наша зустріч, яка сталася через тиждень, вона багато змінила. Ми не змогли зустрітись не через день, не через два, тільки за тиждень. Знову у містера Тьорнера вдома. І та зустріч багато що змінила. 

Джинні перевела погляд на свою сестру, її було нудно слухати цю історію, тому вона заснула. Її мати теж виглядала ніби спить. Тільки містер Гаррісон Кук і сама Джинні не хотіли спати. Тому вона продовжила

*****************

Гаррісон Кук, під час того як Джинні ходила до вбиральні, вирішив подивитись запис с камер спостереження в палаті. Йому було цікаво, що дивились сестри в новинах, і для чого їм було пересувати меблі по палаті. Швидко знайшовши потрібний момент він побачив голографію свого нового знайомого в повний ріст Ендрю Спенсера