SiBiMol офіційний  сайт

​

• Харрі, скільки років пройшло?

• 15 років, довгих 15 років, Скарлет.

• 15 років… цілих 15 років ти не розмовляв зі мною…. Чому?

• …мені соромно, Скарлетт.

• А мені було важко! Мені потрібен був брат, а не слідчий!

• Але я не зміг розібратися! Як я міг дивитися тобі в очі?

• Я втратила чоловіка, а ти покинув мене!  

• Я не зміг розібратися, я теж в цьому винен!

• А якби не ця ситуація, скільки б ти мене уникав би?

На цьому слові місіс Скарлет Хадсон не витримала і розплакалась, містер Кук теж був на межі і підійшов до неї, щоб обійняти. Він теж просльозився. Вони стояли в коридорі лікарні і згадували минуле. Воно не було приємним, і спогади їх не тішили.  Але це йшло на користь їм, спогади були не приємні,  але зараз вони відчували просто смуток. Вони просто розуміли, що не могли змінити минуле, яким би воно не було. Містер Кук відчував, що тут він зустріне свою сестру, але і водночас і боявся цього,  тому навіть в думках не хотів згадувати про свої сімейні узи з Джинні Хадсон. Він підсвідомо хотів зустрітися з сестрою і побачити племінниць, але боявся не просто зустрічі, а навіть свого бажання. Багато років тому, коли він розпочинав свою кар’єру слідчого, він дружив з чоловіком своєї сестри. Але одного вечора він посварився з ним, той ніс маячню і не хтів поступатися своєю думкою, прямо як і сам Харрісон Кук. Тоді вони злі розійшлися по домівках, так думав Кук. Він останній хто бачив чоловіка своєї сестри живим.  Через кілька днів його тіло знайшли в одній з лабораторій. Причино смерті назвали зупинку серця. На запитання «Чому?» лікарі ніяково розводили руками. Сказали, що, скоріше за все, просто був якійсь вроджений порок серця. Але Харісона Кука це не влаштовувало, він шукав інші причини.  Але зупинку серця нічого не могло викликати,  що було в лабораторії, або на роботі, де працював містер Хадсон. Все зводилося до нещасного випадку, але містер Кук не хотів миритися з цим. Він розповів про свої переживання і те, що знав, сестрі. Тоді Скарлетт була не в собі і наговорила багато речей ,за які багато жалкувала по тому. Але Кук все прийняв близько до серця. Ні, він не образився, просто відчував, що вона права. На початку він хотів просто знайти, те, що виправдає його самого. Бо нещасній випадок, означав для містера Кука лише його провину. Пізніше його направили на спеціальні курси для підвищення кваліфікації, після повернення він продовжив шукати, але йшли дні, тижні, місяці, і навіть роки. Разом з племінницями росло і почуття вини. Якщо він продовжував жити на цій самій планеті, то їм би, скоріше за все, вдалося б примиритися раніше. Новина про те, що Джинні Хадсон потерпіла, настільки вивела полісмена з рівноваги, яку він насилу зберігав, що його підсвідомість привела його сюди. У нього в голові билися надії. Він дуже хотів би, щоб його племінницю не спіткала така доля. А іншою надією він сильно бажав бачити і поговорити з рідними, хоча б у якості полісмена… Він і не надіявся, що знову буде так просто обіймати свою сестру, тому він швидко почав говорити, те, що хотів сказати дуже давно:

• Скарлетт… вибач мене будь-ласка, я хотів… я просто хотів……   

• Будь-ласка і ти вибач мене, я говорила зайве, ти не заслуговував тих слів, як ніхто не заслуговував. Просто я … я горювала… я хотіла…Чому ти не відповідав на дзвінки? Листи?  

• Я не заслуговував на них.

• А я? Заслуговувала? Чому ти не робив це заради мене?

• Вибач, але я не міг собі дозволити цього, будь-ласка,  скажи, як твої дівчатка?

• Джинні просто налякалися, їй дали заспокійливе і вона практично весь час спала, – під час цих слів Скарлетт дивилася  через скло на дівчат, що спали на ліжку, вона продовжила - Лікарі сказали, що зранку можна буде забрати її додому. Скажи, що взагалі сталося?

Хоча містеру Куку ситуація не подобалась і було багато чого незрозумілого, але розповідати про свої  переживання він не хотів.  Тим паче Джинні просто була не в тому місці і не в той час, добре, що з нею все обійшлося. Тому містер Кук відповів досить поверхнево:

• Скоріше за все це якась поломка в пасажирській капсулі. Джинні просто не пощастило їхати на ній. А Дженні? Як вона? Вона на рік молодше Джинні?

• На два, зараз закінчує навчання і думає про те, що робити далі. Але вона таки бешкетниця, що на врадячи вибере, щось в цьому році. Вона часто починала щось робити і кидала вже за тиждень, в найкращому випадку, за місяць. Якби не її постійна робота у сім’ї флористів, я би переживала за неї.

• Це скільки їм років?

• Джинні 20, а Дженні 18

• 20 років…

Містер Кук був у шоці, хоча перерахувавши роки у розумі, він зрозумів, що так їйстільки вже і повинно було бути. Просто діти мають таку властивість, як рости…швидко рости…особливо чужі діти. Якби це не подобалось  містеру Куку, але назвати Джинні і Дженні своїми він не міг. Поки не міг..

• Харрі давай сходимо вниз в кафе, я просто ще не обідала

Харрісон Кук йшов разом с сестрою в кафетерій.  Він зараз активно згадував, як це робиться, але на розум нічого не йшло. Він не міг пригадати як це бути в кафе з сестрою і коли востаннє  таке було. На розумі крутилися моменти, як його в дитинстві, навіть і потім,  сестра називала  Харрі. Коли вона злилася на нього то її «Харр-рі» перетворювалось на гарчання обуреної кішки, що дуже смішило його. А вона навпаки не могла стримати емоцій, бо Харрі не міг її серйозно сприймати після чергового «Хар-р-рі!» Взагалі  йому не подобалось його ім’я.  Але в такі моменти він його просто обожнював.  Прийшовши в кафетерій, він допоміг сісти їй за стіл. Очікування замовлення не затягнулося. Вони замовили собі велику піцу і стали її чекати. Сиділи вони на м’яких шкіряних диванчиках один на проти одного. І просто розглядали один одного. Правда, Скарлетт пила томатний сік, а сам Харрісон його не любив. А оскільки він щойно випив чай, то і не замов собі напій. Говорили вони досить легко, хоча і були цим здивованні. Але певне почуття вини гнітило їх.  І тут Скарлет сказала одну річ по якій містер Кук зрозумів, що вона вибачила його, але як відповісти він не знав:

• А як у тебе в особистому житті?

• Якщо коротко, то я сам.

• Я просто майже нічого про тебе не знаю! Читала в статі, що ти був на навчанні на планеті «ka bera» і тепер повернувся і тебе  майже відразу назначили начальником поліції в нашому місті.

• Так, я проходив практику там, а потім мене рекомендували на звання старшого офіцера поліції, що теж потребувало навчання і практики. Ти знаєш, яке в нас навчання? Мінімум теорії і максимум практики. А на нашій планеті яка практика? Розмова з підлітком, що  випадково побив скло в магазині? Тому нас і відправляють на «ka bera»,у цьому «прохідному дворі» дуже багато практики.      

Харрісону Куку сподобалось, що так швидко тема розмови змінилася.  Він сам не знав, для себе його теперішній статус.  Ну, точніше, його статус зараз коливався, і тільки сам містер Кук  мав вирішити, який він. І це все настільки бентежило його, що і він не мав бажання розповідати своїй сестрі все це. Точніше, він хотів поділитися, а от як вона на це зреагує на це, він сумнівався. А от на тему своєї роботи він міг говори досить вільно. А Скарлетт практично не змінилася. Вона могла підтримувати розмову лише поглядом, інколи ставили запитання, а ще рідше вона розповідала щось сама. Вони знову замовчали, проводжаючи робота-офіціанта поглядом. Він виїхав за межі кафе і зникнув в коридорах лікарні.

• Харрі, з тобою ніхто не зв’язувався з наших родичів? Можливо, ти сам когось зміг знайти?

• Ні, майже нічого не дізнався. Хоча і шукав.

• Ти ж прийшов опитати Джинні?

• Ні, я просто був поруч, і хотів подивитися на неї власними очима. Запитання будуть, але після дозволу лікарів і не від мене.

• А чому не від тебе? У тебе не достатньо повноважень?

• Ні, просто для цього є спеціальні люди, вони зможуть м’яко дізнатися інформацію і допомогти емоційно.

• Ти зможеш їм довірити власну племінницю?

• Скарлетт, хоча вона для мене племінниця, та чи відноситься вона до мене як до дядечка?   

• Ну, вона знає, що у неї є «дядечко», - Скарлетт відділила це слово голосом. -  Але вона не знає, що це ти.

• Як це? Я думав ти їм не розповідала про мене.

• Їй було майже 5 років, коли пропав Оскар, а з часом, і ти. І вона досить не погано пам’ятає  свого «дядечка» і не раз докучала мені разом з Дженні цією темою. І, хоча ця тема у нас не піднімаєтеся, про тебе знають. І тепер, коли ти нарешті повернувся, я відповім їм на їхні запитання.  

• Я теж не збираюсь ховатися, але давай відкладемо цю розмову з дівчатами. Хоча б на тиждень, не хочу розриватися між вами і цім розслідуванням.

• Добре, проведеш мене назад?

Хоча Скарлетт і запитала, вона не сумнівалася, що Харрі піде за нею. Вони пішли сходами, третій поверх був не високо, а ще було приємно просто йти поруч. Повернувши в коридорі, вони були здивованні синім світлом, яким виблискували жалюзі в палаті Джинні. Вони синхронно прискорили крок і підійшли до дверей палати, комп’ютер сам їх відчинив і їм відкрилася картина, яка їх дуже здивувала.  Ця картина настільки їх здивувала, що вони стали як вкопані в проході. Вони побачили, як дві дівчини сиділи на ліжку і дивилися якісь відео за допомогою 3D голографії. Найбільше здивування викликало те, що, для зручного перегляду, вони посунули ліжко і невеличку шафу в другій кінець палати, що взагалі не було потрібно робити, легше зменшити масштаб голографії і це вирішувало всі проблеми. І при цьому дівчатка їли піцу, а ще була пуста склянка від соку.  Дівчата теж були дуже здивованні, видно в їхні плани не входило їхнє викриття, при чому мама прийшла не сама і це їх здивувало ще більше.  Скарлетт перша вирішила, як зреагувати і тому промовила, Харрісон ще не чув у неї такого голосу:

• Я бачу, Джинні, ти себе почуваєш добре, і тому Дженні завтра може йти до школи, думаю, можна повідомити про це класного керівника.

Видно, Скарлетт добре розуміла хто був винуватцем цієї ситуації, тому що лице Дженні застигло і нічого не виражало, а потім там промайнула ще одна думка і у неї просто запалилися оченята. Вона швидко зіскочила з ліжка і побігла в сторону мами. Але вона підбігла до містера Кука і обійняла його. Дженні почала голосно і з таким сильним почуттям говорити:

• Дядечко Харрісон, як я рада вас бачити, я за вами так скучила!

Харрі був готовий до землетрусу, шторму і повені, він був готовий до боротьби з корупцією і до ловлі злочинця, але до такого його життя не готовило.  Він стояв і дивився то на Скарлетт, то на Дженні, і не зміг придумати нічого краще ніж просто далі стояти  як стовп. Дженні продовжила:

• Ну що ви, не соромтеся, підійдіть і обійміть Джинні, вона теж сумувала за вами, а сьогодні вона пережила сильний стрес!

І почала тягнути Харрісона Кука до ліжка. Джинні теж була здивована діями сестри, але вона змогла покласти шматочок піци на тарілку і витерти руки серветкою. Але при цьому жодного смутку її лице не показувало, або радості возз’єднання сім’ї. Тільки тепер, коли Дженні відійшла від Харрі, Скарлетт змогла здогадатися, що тут коїться. Вона побачила полум’я бешкетниці  в очах Дженні. Дженні хотіла таким чином перевести тему розмови від школи і від дійства, що було тут у палаті. Під час обіймів вона виключила голографію і викликала робота-прибиральника. Але зараз дивилась на містера Кука такими очима, що майже сама повірила в те, що казала. Місіс Скарлетт не дуже любили такі пустощі зі сторони Дженні і, зазвичай, вона їх не дозволяла. Але цього разу, вона вирішила не втручатися. По-перше Дженні знайшла гарний вихід з ситуації, в яку потрапила, і те, як вона це обіграла, було варте одного дня у школі. По-друге, жертвою її жарту став Харрі, який, на думку Скарлетт, заслуговував деякого сорому. І Скарлетт явно хотілося подивитися, як Харрі буде викручуватися.

Невпевнені погляди, які Дженні кидала на маму, закінчилися, як тільки вона зрозуміла, що їй сподобався жарт. Вона відразу з  упевненістю  почала умовляти Харрі до обіймів Джинні. Коли Джинні зрозуміла, що жарт не припиняється і містер Кук не може нічого протиставити напору Дженні, вона почала відмовлятися, але Дженні почала заперечувати їй і розповідати нісенітниці про її велике бажання обняти любого дядечка. Закінчилось це незручними обіймами. Зазвичай такі ситуації виходять, коли хтось хоче обійняти людину, а та, в свою чергу, проти. Але тут проти були як і Джинні, так і містер Харрісон. Судячи по рухам які робила Дженні, вона займалась зйомкою фото. Скарлетт вирішила, що цього достатньо, тому промовила:

• Як ви вже зрозуміли, це містер Харрісон Кук, який нарешті повернувся з іншої планети. Він є моїм братом, про якого ви знаєте. А також він є начальником поліції в нашому місті і ваше подальше знайомство ми відкладемо на декілька днів, поки він не вирішить свої справи, -  вона повернула голову до Харрі і повела далі. - Це мої дочки - старша Джинні, а ця бешкетниця  Дженні, ми дуже раді твоєму поверненню і, думаю, скоро запросимо тебе на вечерю.

Харрісон набрав повні груди повітря і почав невпевнено говорити:

• Дорогі Джинні і Дженні, я хочу вибачитись перед вами… І дуже хочу познайомитись з вами і  надіюсь, що ви дасте мені таку можливість. 

Він поклонився племінницям і йому сподобалось те, що він побачив. Вирази обличь у сестер були чимось середнім між оцінюючім і очікувальним. Для містера Кука це означало, що у нього є шанси зблизитися з ними, і що на ньому не поставили хрест. Тут вперше заговорила Джинні:

• Містер Харрісон, ви прийшли мене допитати?

• Ні, я просто був поруч і тому вирішив заскочити і подивитись на тебе, – чомусь під кінець фрази він зніяковів.

• А це правда, що міс Браун …

• Нажаль, так

• А той чоловік, що відкрив двері, з ним… все добре?

• Так, йому нічого не загрожувало, він є водієм тролейбуса і, можна сказати, що він врятував тебе. Нажаль, у нього не було шансу врятувати міс Браун, у неї була астма і, через помилку комп’ютера, він дізнався про ситуацію запізно, щоб втрутитися вчасно.

•  А що взагалі сталося? – це вже говорила Дженні – Ми передивились новини і нічого не зрозуміли, точніше ніхто нічого не знає.

• Не хочу вас розчаровувати, але я сам знаю ненабагато більше. Був серйозний збій у тролейбусній капсулі, вона почала відкачувати повітря з себе, що призвело до наслідків. Чому сталося так і чи є взагалі хтось винуватий у цьому, я не знаю,  – Харрісон трохи кривив душею бо він знав, що пропало тіло міс Браун, і він не вірив у такі збіги. Хоча, само по собі, це ще нічого означало. 

Всі трохи задумались і Джинні використала цей час, щоб закутатися в ковдру поглибше, а Харрісон Кук тільки зараз побачив, що всі вже сіли, і тільки він стоїть біля ліжка Джинні.  Йому було зручно стояти і він не бачив нічого поганого в цьому, просто він почув, як заговорила Скарлетт і  вся ця незручна ситуація з дівчатами ніби трохи його відпустила. Але йому так захотілося залишитися подовше, тому він посунув крісло і сів. Уже сидячи, до нього дійшло, чому він відчував дискомфорт, на нього всі дивилися знизу верх. І це було неприємно, тому він ще сильніше захотів залишатися в кріслі. Полісмен розумів, що ситуація, яку влаштувала Дженні, була штучною і, в певній мірі, сміялася над ним, але це його не ображало. Більш того, йому навіть сподобалось це!

Скарлетт запитала:

• А хто ця міс Браун? Як ви познайомились?

На початку Харрісон думав, що це питають у нього і тому почав швидко шукати інформацію. Добре, що йому вже надіслали пару досьє і описів, але він явно не знайомився з нею, але  це стосувалося Джинні, йому теж була цікава ця історія тому він перевів погляд на Джинні і очікував її відповіді. А дівчина, в свою чергу, почала розповідати:

• Це було два тижня  тому. Я щойно вийшла з роботи …

 

*********************************

 Доповідна містеру Харрісону Куку, начальнику поліції у місті Куаиат Рей, від молодшого слідчого Крауна Бейла

 «Всі капсули повернулися і перевірені. Тіло міс Браун ми не знайшли, але, здається, що знайшли її капсулу. Тут  точно щось наплуталось, але в цій капсулі лежить тіло невідомого»