SiBiMol офіційний  сайт

Харрісон Кук був у невдоволеному настрої  - він щойно закінчив розмову з техніком  по капсулам спеціального призначення. Чомусь було заведено на кожній капсулі, що працювала в моргу, писати «200». Чому саме «200», Харрісон не знав, але ця традиція залишилась з далеких часів. Взагалі його розмова з техніком, яка переросла в розмову з комп’ютером  капсули, йому дуже не сподобалась. Настільки не сподобалась, що він вирішив пройтись пішки по місту, і навіть маленький  і противний дощик не зупинив його. Якщо коротко переказати останніх 40 хвилин  із життя Харрісона Кука, то це виглядало б так:  зайшовши широким  і швидким кроком  у передостанній притулок кожного жителя цього міста, тобто у морг, він побачив досить велике збіговисько людей, як для такого не затишного місця. І всі ці люди стояли навкруги капсули, ніби кожен з них думав якщо він піде звідси або покаже, що його не цікавить, як таке могло статися, то його всі звинуватять  у всіх гріхах.  І вишенькою на торті, яка прикрашала  цю картину були однакові вирази на обличчях. При чому будь-то директор моргу, що приїхав на ЧС, чи заблудший   санітар з сусідньої лікарні, який прийшов в робочий  час до друга з моргу, і навіть інженер по обслуговуванню вантажних капсул, який досить швидко приїхав на місце подій, своїм лицем показував повну відсутність інтелекту. Кроків Кука почути не могли, але його все одно помітили і  впізнали, і, навіть почали розступатися, пропускаючи до капсули. При цьому ніхто не шепотівся, але все це проходили настільки синхронно, що Харрісон Кук подумав, що вони репетирували або їми всіма керував один розум. У самому центрі стояли двоє, як самі причасні до події. Технік по обслуговуванню капсул у моргу і інженер з компанії виробника. Вони по черзі робили одні і ті самі речі, і, видно, не перший раз -  їх очі були наповнені надією, що ось цей 24-ий раз буде ліпшим, ніж минулі 23 у кожного з них.

Харріссон Кук почув як хтось біля нього кашляє, він озирнувся і побачив  одного з молодших слідчих. У нього зовсім вилетіло з голови його ім’я, добре, що комп’ютер помітив заминку і почав виводити інформацію про слідчого. Не тільки ім’я, але і завдання, яке доручене, і багато чого іншого. Харріссон Кук промовив:

- Містере Краун, будь ласка, розкажіть, що тут коїться.

- Капсула загубила тіло місс Браун, а технік і інженер по капсулах хочуть дізнатися, де саме.

- А хто ці всі люди? – тут містер Кук обвів поглядом всіх присутніх, яких стало поменше. Самі кмітливі вже пішли.

- Вибачте, секунду,- промовив чоловік.

Містер Краун ще голосніше прокашлявся і всі присутні почали досить швидко покидати приміщення. Найповільніше йшов директор моргу, він дивився на містера Кука таким молитовним поглядом, але містер Кук зробив вигляд ніби не помічає, він не хотів відволікатися на бюрократичні проблеми моргу, у нього своїх було вдосталь. Коли приміщення покинули всі, окрім техніка і інженера, містер Кук звернувся до них:

-І що трапилось? Як ви це поясните?

На цьому моменті технік з інженером ще раз переглянулися, і технік почав говорити. Видно, він почував себе більш винним, ніж інженер. 

- Це важко пояснити, погляньте самі.

Технік запросив містера Кука ближче до термінала  капсули, а після щось швидко ввів на консолі, і рукою звернув увагу на екран. Харрісон Кук почав читати:

        

         Точний час 00:12 

      «Журнал подій капсули спеціального призначення №2152»

• 20:21 Замовлення по координатам 00125–06521

• 20:27 Прибуття по координатам 00125–06521

• 21:31 Відкриття вантажного відділення поліцейським жетоном №37489

• 21:36 Закінчення вантажних робіт і закриттякапсулиполіцейським жетоном№37489 (вага вантажу 65 кілограм)

• 21:38 замовлення доставки за місцем прописки капсули «центральний морг міста Куаиат Рей»Режим доставки «найобережніший»

• 21:50 Прибуття в«центральний морг міста Куаиат Рей»

• 22:36 Відкриття вантажного відділення майстер-ключомсудмедексперта №0012(вага вантажу 65 кілограм)

• 22:59 Авторизація технічного персоналу id115028

• 23:35 Авторизаціяпід супер-аккаунтомid000126

Харрісон Кук продивився  журнал ще раз, прокрутив його в одну сторону, а після у іншу. Повідкривав додаткові віконця, але зазвичай там були технічні дрібниці, які ніяк не допомагали. Він перевів погляд на техніка і запитав

- Ну, і де цих 65 кілограм вантажу?

Технік переглянувся з інженером. По їх обличчях було видно, що вони щиро надіялись, що це запитання не прозвучить. Але Харрісону Куку було все одно на їхні сподівання і він продовжував чекати відповіді.

- Можливо, стався якийсь сбій, через що капсула досі думає, що в ній є вантаж….

На цьому моменті впевненість в голосі техніка зовсім здулась, тому що одна з брів начальника поліціі дійшла до верхньої точки.

- І де, по-вашому, знаходиться наш вантаж вагою 65 кілограм? 

Видно, у містера  Харрісона  був хист до незручних запитань, тому йому відповів не технік, а інженер по обслуговуванню капсул:

- Ми вважаємо, що пройшов збій і капсули переплутались, а разом і з ними і їхні данні. Зараз ще 23 спеціальних капсули на різних замовленнях, і, можливо, ми знайдемо наш вантаж в одній із них.

- Що зроблено для перевірки цієї інформації ?

- Ми розіслали нові капсули по замовленнях, а ті всі їдуть сюди і відкриються тільки полісмену.  На протязі  години вони мають бути тут.

- Що показують камери відеонагляду?

- Ну, камери підтверджують, як закрили капсулу з місс Браун, а тут камери показують, як відкрилася пустою.

- А що з відеокамерами на самій капсулі?

- Їх немає на капсулі….

Саме в цей момент Харріссон Кук ще раз показав, як у нього може високо підійматися тільки одна брова. Технік почав тараторити:

- Ну, розумієте, люди проти того, щоб їх знімали камери, особливо, коли вони користуються нашими капсулами.

- І як же ваші клієнти показують своє невдоволення? –  містер Кук обвів поглядом холодильники.

- Зазвичай просто складають договори, і там це зазначено… відсутність камер.

- І, що, немає інших способів нагляду, крім цього «журналу подій»?

- Ну, це капсули спеціального призначення, навіщо ?

- Для того, щоб у нас не зникали цінні вантажі безслідно.

 

Харріссон Кук обернувся до містера Крауна і сказав:

 

- По прибуттю капсул, перевіряйте їх, якщо знайдете нашу пропажу, відразу наберіть мене, я буду поруч.

 

 Містер Кук закінчив розмову, вона йому не подобалась, але він отримав полегшення, що вона нарешті закінчилась. Він знову йшов широким кроком до виходу, покидаючи приміщення дислокації капсул і холодильників. Коли за ним зачинилися досить незвичні двері, він отримав ще більше задоволення від подиху чистого повітря. В минулому у приміщені було чисте повітря, там стояли найкращі системи очистки повітря і провітрювання, але певна атмосфера давала свій дискомфорт. Але його обличчя відразу напружилось. У Харріссона Кука взагалі було дуже емоційне обличчя і це часто заважало його роботі. Він з цім боровся, але будь-яка боротьба з собою, приречена на гру в піддавки, практично завжди. Він скосив погляд на особу яка викликала його невдоволення. Це був директор моргу, він його знав, просто робота така. Але їхнє  знайомство не завадило містеру Куку йти, як він і йшов, не збавляючи кроку. Видно, що містер Бенер не викликав у  Харріссона Кука симпатії. Містер Бенер зробив останній ривок і порівнявся кроком з начальником поліції, і почав говорити:

- Містер Кук, як гарно що я вас зустрів. – Містер Кук подумав: «Ага, зустрів, чиста випадковість».-  Скажіть мені, будь-ласка, чи має поліція якісь претензій до нас?

- Поки ми розбираймось в ситуації, всі коментарі пізніше, - містер Кук сам не помітив, що відповідає, як для журналістів.

- А ви дуже поспішаєте? Може зайдете до мене в кабінет? Вип’ємо філіжанку кави? 

- Ні, в мене справи, мені потрібно відвідати потерпілу.

- Місс Хадсон? То давайте я проведу вас технічним коридором прямо в лікарню!

- Ні, дякую, мені потрібно освіжитись.  

- Але надворі дощ!

- Саме те,  що мені потрібно, до побачення, містер Бенер.

 

Містер Кук дійшов до дверей і, не призупиняючись, переступив поріг моргу. Відразу за дверями йшов досить сильний дощ, але це ніяк не збентежило його. Як тільки на нього мала би впасти крапля, вона вдарялася об невидиму стіну, яка куполом огортала містера Кука. Це була спеціальна низькочастотна парасолька. Він створював цей захист від непогоди, правда, тільки від крапель або снігу. Проти сильного вітру він не допомагав. Таких особистих парасольок майже ні в кого не було. І діло не втому, що це відносно нова технологія, сучасні технології спрощували виробництво до елементарних речей. Просто коли працює один такий зонтик, все йде ідеально, а от коли йде група людей і в кожного такий зонти починаються проблеми. Основна проблема не в тому, що тоді деякі краплинки дощу проникають, ні, їх було зовсім мало, але, деякі з них, особисто на межі двух куполів вибухають. Уявіть, як ви йдете в дощ під парасолею і вам добре, по невеликій сфері над вами гарно сповзають краплі, але раз в деякий час проникають краплинки під купол і вибухають у вас біля вуха, наприклад, і малесенькі частиночки краплини оббризкують вам шию. І ви не знаєте, коли буде наступна така краплинка. Говорять, що одну бабусю такий зонтик довів до приступу, добре, що зараз у кожної людини є реаніматор. Але зараз нічого не заважало містеру Куку користуватися цім чудовим пристроєм. Він йшов серед зливи, насолоджувався запахом грози, правда, він дійсно хотів освіжитись. Тому весь цей час він шукав, як вимкнути  цю парасольку.

Інтерфейс зонтика був глибоко закопаний  під різними ярликами і силочками на дуже важливі речі, принаймні, так думав містер Кук в момент, коли зберігав це все. Але проходив час і він забував, чому цей ярлик заслужив увагу бути присутнім в меню на перших 2 сторінках. І, хоча, різні органайзери боролися з цім безладом, але люди продовжували створювати хаос на своїх віртуальних робочих місцях. Щоправда, були виключення, наприклад, зустрічались дотошні люди, котрі якщо не наведуть лад у віртуальному меню, не зможуть заснути. Але Містер Кук не відносився до цих людей, використавши пошук,  він все таки знайшов, як вимкнути зонтик. На нього відразу хлинули краплі, вони суперничали між собою, хто швидше заповзе під  комір, хтось взагалі не потрапляв на містера Кука, хтось з великою швидкість стікав по носі, а були і такі, котрі плутались у волосі. Але у жодної з них не було шансу, бо містер Кук вимкнув захист тільки над головою. Простоявши одну хвилину під зливою, зонтик знову включив повній захист, бо спрацював таймер. Містер Кук витер деякі краплинки, йому взагалі сподобалась ця процедура. Він трохи подумав і вирішив, що, для повного освіження, йому потрібно  випити чорного чаю з бергамотом.  Написавши в пошук «замовити чай» і вибравши одну з цілодобових кав’ярень, він замовив чай. По всьому місту були багато різних автоматичних кав’ярень, туди  неможливо зайти, але роботи-офіціанти  обов’язково піднесуть ваше замовлення прямо до вас. Наприклад, ви чекаєте на лавочці, або навіть не призупиняючись йдете, куди йшли, і робот вас наздожене.  Містер Кук зробив замовлення і продовжив свій шлях, він йшов по тротуару. Він обходив квартал, який був наповнений різними лікарнями, поліклініками і лабораторіями. Також тут був і морг, з якого саме йшов  містер Кук. Він йшов і роздумував про день. Йому він дуже не подобався, сама ситуація з нещасним випадком, загублене тіло дівчини. У них було спокійне місто, дуже рідко коли траплялися такі голосні ситуації. Але все підштовхувало до висновків, що міс Браун настільки не щастило, що навіть її смерть не зупинила потік нещасть,  або це все одна велика підстава і хтось за цім стоїть.  І ось таких справ у містера Кука ще не було. Він вирішив зібрати більше інформації про міс Браун, і навіть надіслав слідчим цей наказ. Але було дещо гірше за все це, це те, що наближалась перевірка поліції. Можливо, вони і змогли б розплутати цю справу, але коли йде перевірка і, в буквальному сенсі, над тобою хтось стоїть, це не спонукає до швидкого рішення проблеми. Перевіркою різних служб на планеті займалися СБ, тобто служба безпеки.  Вони перевіряли компетентність різних служб і окремих працівників у всіх важливих організаціях, на жаль, поліція входила в цей список.  Містер Кук розумів, що перевірки потрібні, але це не зобов’язувало їх любити. Взагалі його повідомили про перевірку добрі люди, і це дало змогу підготувати  документацію і проблем з цім не має бути. 

Тут містер Харріссон Кук почув серед звуків дощу новий звук, це був негучний гуркіт, він швидко наближався зі спини. Полісмен обернувся - це був дрон-офіціант, містер Кук простягнув руку і взяв стаканчик чаю  з спеціальної платформи. На дроні теж був зонтик і, тому стакан був майже сухий, лише 5 крапельок змогло потрапити на стакан коли його рука несла його від платформи і під захист свого зонта. Взагалі технологія зонтиків подобалась людям.  І проблема вирішилась дуже просто, адміністрація міста встановили такі зонти над тротуарами всіх великих вулиць. Тому дощ йшов тільки над проїжджою частиною, в пізню пору  зонтик над тротуарами відключався.  Містер Кук засмакував чай, він був ідеальний для цієї ситуації, гарячий, смачний  - нічого більше і не потрібно.

Містер Кук уже майже підійшов до лікарняного стаціонару, де зараз перебувала місс  Хадсон . Він точно не знав, чого прийшов сюди, просто йому потрібно почекати певний час, поки перевірять всі капсули, і краще щоб він провів цей час не в моргу. Все таки, містер Кук надіявся на простий збій в системі, і що тіло місс Браун знайдеться. Але раз він тут, то чому б не подивитися на міс Хадсон своїми очима. Тим паче,  вона спить і проблем його присутність не викликає. Якщо містер Ендрю просто мовчав, і відмовлявся від допомоги, він явно розумів, то у міс Хадсон явно була істерика і стрес. І, хоча містеру Куку було цікаво дізнатись, що знає ця дівчина, але воно не варте того, щоб зараз її бентежити.                                                                                                                                               

Коли лікарі дозволять, тоді можна буде і поговорити ,для цього є спеціально навчені люди.  У випадку з містером Спенсером, діяли особливі обставини, тому  з ним поговорив особисто містер Кук. Містер Ендрю склав гарне враження, трохи молоде ставлення до життя, але час це виправить, особливо, віру в людей. Хоча, можливо, це робота зробила з Кука циніка ? Містер Кук не зміг відповісти собі на це запитання, він хотів пригадати себе молодого, свої думки і прагнення, але не зміг. Таке відчуття, що сам він не мінявся тільки світ навколо нього нісся кудись, не призупиняючись. Випивши чай, містер Кук зайшов у лікарню, він, звірившись зі своїми даними, обрав 3 поверх у ліфті. Чоловік почав йти по коридору користуючись картою, до відмітки залишалось лише пара кроків. Містер Кук сам не розумів, чому але він почав хвилюватись. Це було дивно, адже він багато чого пережив і, тим паче, бачив. Містер Кук посміхнувся сам собі з думкою, що він, все таки, людина.

Підійшовши до великого вікна у палату, містер Кук побачив дівчину котра лежала в позі ембріона. Вона лежала спиною до нього, тому він міх побачити тільки її руде волосся, але біля неї були ще двоє. Одна молода дівчина і пані, інтерфейс палати підказав, що окрім потерпілої Джинні Хадсон, тут біла її сестра - Дженні Хадсон, і матір - Скарлетт Хадсон. Дівчатка спали і трималися за руки, але місіс Хадсон відразу побачила його і встала з наміром поговорити з ним. Це містеру Харрісону Куку не подобалось, він зрозумів чому хвилювався в коридорі.      

 

 

Вийшовши з палати, місіс Хадсон підійшла до Харрісона Кука і промовила:
-Привіт, Кук, я знала, що ти прийдеш.
-Привіт, Скарлетт, я теж знав…

                                                  ********************* 
З повідомлень які надходили Ендрю Спенсеру:

02:34
Абонент Джордж Жерон з’явився на зв’язку, передзвоніть йому, будь-ласка. 

02:41
Залишено відео-повідомлення натисніть, щоб переглянути.

02:43
Ендрю, ти живий? З тобою все нормально? Надіюсь, що так! У мене є, що тобі розповісти про містера Тьорнера. Пам’ятаєш його? Це розмова не для комунікатора, але це серйозні речі! Дзвони, як зможеш!