SiBiMol офіційний  сайт

Розділ другий

«Суперництво або щось більше»

Дві жінки у діловому вбрані стояли біля кавової машини і чекали свою каву. Вони вже зробили одну філіжанку і віддали її своєму підопічному. Він тримав її в руках і сидів на дивані у кімнаті для відпочинку. Але навряд він це усвідомлював, судячи по його поведінці. Його привели сюди 15 хвилин тому. Кеті і Тені вже встигли його розглянути. Вони бачили парубка років 20-25, який був трохи зависокий, не сильно, але його 187 см були помітні навіть коли він сидів. Але більше уваги привертали його «золоте» волосся. Тені була старшою, та і посаду займала важливішу ніж Кеті, але через свою доброту і пасивність в деяких справах, могло здаватися, що Кеті тут головна.  Кеті не була злою або поганою, просто вона була більш сміливішою і постійно прагнула нових обов’язків. Вона голосно сміялася, мала знайомих у всіх відділках даної структури. Нарешті кавова машина справилася з еспрессо і кавою з молоком. Кеті взяла еспресо, а Тені каву з молоком. Вони обернулися та, спробувавши свої напої, почали розмову:

 

- Треба визвати робота, щоб провів обслуговування.

- Так, - сказала Тені, – дуже довго щось почав робити каву.

- Я залишу заявку.

- Що там, «офіційна версія» готова?

- Текст готовий, зараз фінальна підготовка перед виходом до журналістів, - відповила Кеті, подивишись у віртуальне меню.

- Це добре, бо ці журналюги такого понавидумували.

- Так, такого випадку не було на моїй памяті.

 

У Тені промайнула думка: «Що Кеті взагалі може знати?!», але тому, що сама не пам’ятала такого випадку і, в принципі, агресивною вона ніколи не була, вона промовчала. Натомість, вона перевела погляд на їх гостя і промовила:

- Бідненький, це ж потрібно  було так невдало потрапи в таку ситуацію, а він лише робив свою роботу

- Так, але тій дівчині не позаздриш, приїхати в таку даличину, тільки для нещасного  випадку

- Не випадковість це!

- А що це ще може бути?

- Ти що, не чула? Скоро знову буде розігруватись тен…, - алеут Тені побачила, що Ендрю дивиться і слухає їх, тому, вона сказала до нього, - О ти нарешті  прийшов  до тями? Як добре, Кеті, сходи і повідом про це. А ти пий каву, тепер все добре.

 

Ендрю сидів, аккуратно вкутаним у ковдру та тримав у руках філфжанку з кавою. Вона була саме  такою, як він і любив. Багато молока, вдосталь цукру, так, щоб гіркота кави взагалі не була відчутна. Він дивився на обох жінок, які стояли  біля столу, позаду них стояла, певно, кавова машина. Приміщення було дуже просторим, це було відчутно по тому, як розходився звук. Він оглянувся і побачив, що по всій кімнаті був розстелений ковролін.  Він побачив десять капсул для сну, більярд, полички з книжками, телевізори. На останніх показували кадри тролейбуса, але чомусь, без звуку. Він зрозумів, що він не в лікарні і, явно, не вдома.  

 

- Я вибачаюсь, а як ви довідались що це моя улюблена кава?- нарешті заговорив він.

- Чесно, не знаєш?

- Ні, і не підкажете мені, де я?

- Ти в управлінні поліції, після цих подій, нажаль, потрібно задати пару запитань тобі …, як свідку.

- Скільки зараз часу?

- 22 08, промовила Тені, подивившись на екран телевізора.

- Значить, пройшло дві години. А що з тією дівчиною?

- Ти про міс Джин Хадсон ?

- То була Джинні?!

- Так, з нею все добре, правда, вона зараз ще в лікарні, але з нею точно буде все добре, ти вчасно прийшов на допомогу.

- Ні, я не..,- не встиг договорити хлопець, як почув, що до нього звертаються.

- Містер Ендрю Спенсер, мене звати Харрісон Кук, я прошу вибачення, але нам потрібно поспілкуватися, для того, щоб повністю розібратися в тому, що трапилося.

 

Перед  Ендрю стояв чоловік років 50-ти, він складав враження чоловіка, який багато чого бачив на своєму шляху і точно був у собі впевненний. І, чомусь, його вибачень по ньому самому не було видно. За те, було помітно, що він далеко не звичайний патрульний і багато чого досяг, завдяки старанням, ну, або він просто себе так вів, у всякому випадку, у нього не було вибору, спілкуватися або ні, тому  Ендрю піднявся, поставив філіжанку на стіл і привітався.

- Доброго вечора, містер Кук, я розповім вам все, що знаю

- Добре, тоді давайте пройдемо в мій кабінет

 

Містер Кук повів Ендрю до себе у кабінет. Вони вийшли з кімнати відпочинку і відразу потрапили у  офісний шум - хтось говорив  по телефону, хтось ходив з планшетами, хтось пив каву, а більшість дивилася на екрани і друкували на клавіатурах.  Ендрю посміхнувся, їх спеціально посадили тут разом, щоб вони могли дивитися один за одним і за кімнатою відпочинку. Вчені зробили дослідження про офіси і сказали, що відкриті офіси працюють краще ніж коли у кожного своя маленька кімната. Напевно, цім керувалися директори поліції. Вони зайшли в ліфт і містер Кук сказав:

-  Кабінет

 

Поки Ендрю зрозумів, що це було сказано не до нього, а до комп’ютера, у цей час містер Кук розвернувся лицем до нього і відкрито почав його розглядати. Ендрю не зрозумів, чи то було сказано як місце призначення чи пароль, але теж почав розглядати містера Кука. Нарешті, він спокійно стояв і тут було добре освітлення. Це був трохи кремезний чоловік, його лице було  з чіткими рисами. Волосся було чорним, на лобі була пряма зморшка. З-під чорних брів на Ендрю дивилися два ока. Ендрю не встиг розглянути їх колір, бо ліфт відкрив двері. Вони вийшли не в коридор, а прямо в кабінет.       

 Було видно, що в кабінеті саме працювали. Практично всі стіни були заставлені поличками з книжками, чи скляними шафами, які слабо підсвічувались. Всередині були якісь предмети, але їх не розгледіти з такої відстані. До речі, ці шафи були єдиними, де було світло, окрім робочого стола. Ендрю, разом містером Куком, підійшли до стола.

На столі було багато паперів і папірців, вони були рівномірно розкинуті, на відстані руки, від терміналу в різні сторони. Правда, невеличка пачка паперів лежала прямо перед  клавіатурою. Все убранство в кабінеті було щось середнє між хай-теком  і класикою. Крісло було новим, агрономічним і нашпигованим  різною електронікою, а стіл з дерева, і, єдиною його особливістю, на перший погляд, був його розмір. Ну, якщо він і не досяг розміру двоспального ліжка, то його творці явно хотіли досягти цієї цілі.  

Він мав напівкруглу форму  з сторони  містера Кука і, напевно, там мав велику кількість дверцят і скриньок. Ендрю не здивувався, якби там було кілька таємних скриньок. Та в такому столі можна заховати сейф, і, навіть, набриднувшого співрозмовника. Ендрю посміхнувся своїм думкам, і доклав особливих зусиль, щоб посмішки не побачив містер Кук та  щоб ненароком не стати тим самим співрозмовником. Але, судячи по погляду містера Кука, він щось побачив, від цього Ендрю стало ще важче контролювати своє лице. Доклавши особливих зусиль, він взяв верх над посмішкою і почав дивитися в блакитні очі містера Кука. Гра в поглядки продовжувалася, напевно, хвилину: 

- Ендрю, будь ласка, розкажіть послідовно сьогоднішній вечір.

- З якого моменту? І, хіба ви не можете подивитись записи з камер нагляду?

- Мене цікавить твоє бачення ситуації

- Ну, сьогодні був звичайний робочий день, правда, звичайний тільки до того моменту, як пропав зв'язок з мережею. Це було приблизно без 15 хвилин 20:00. Я це помітив, бо нікому не зміг додзвонитися. Я думав, що це міг зламатися мій комунікатор, або це була поломка десь на серверах.  А потім мені прийшло повідомлення від комп’ютера тролейбуса. Це було перше  повідомлення від нього. Він сказав, що є загроза життю пасажирів, і … і .. інструкції, як аварійно відчинити капсулу. І.. і.. я…я не встиг вчасно.. я чесно спішив, і  все одно я не встиг.

Однак, Ендрю побачив, що  містер Кук простягає йому  чашку. Він взяв її, з вдячністю кивнув, та спробував напій, це знову була кава, і знову така, яку він любив. Але, насправді, він не хотів зараз навіть своєї улюбленої кави. Він випив би зараз  чорного чаю з бергамотом, або чогось поміцніше.

- Ендрю, я хочу, щоб ти зрозумів одну річ, будь ласка, запам’ятай її - ти ні в чому не винен, ти зробив все, що міг, а зараз ми хочемо розібратися, хто ж винен у цьому випадку. Але це точно не ти. Ти ні в чому не винен! Зроби ласку, запам’ятай це і не сумнівайся. Добре? Тоді зроби ось що, скинь мені дані зі свого чорного ящика.

 

На чорному  ящику зберігалось вся інформація про дії його господаря. І полісмену не потрібна була допомога, або згода Ендрю. Тим паче, після такої ситуації, яка сталася сьогодні. Але містер Кук виявив ввічливість і це сподобалось Ендрю. Він кивнув головою і його комп’ютер доповів про передачу файлів. Звичайному оббивачу не було відомо, навіть на якому з пристроїв, які так тісно увійшли в життя, зберігалися ці файли. Не говорячи про те, щоб просто почитати їх   

- Ендрю, ти вже працюєш водієм тролейбуса 3 місяці? Що ти можеш розповісти про компанію-перевізника?

- Ви про «Always near»?  Ну, про таких ж робітників, мені відомо дуже мало. Про тих, хто проводив навчання також нічого сказати не можу. Навчали мене за допомогою відео і симуляцій, навчав мене комп’ютер як і приймав екзамен. Можу сказати, що навчання якісне, немає зайвої інформації.  Багато практики, мало слів. Ну, одним словом, якісне навчання.

- Хм.. А як тебе готували до таких ситуацій?

- Ну, в принципі, нас тільки до такого  і готували, але, в той самий момент, зовсім не готували.

- Як це?

- Ну, нас навчали, як під страховку, як водити тролейбус. Де у нього аварійні кнопки і важилі. Ми мали бути руками комп’ютера в аварійних ситуаціях. Ну,  як перезавантажити управляючий контур дверей, або … як аварійно їх відкрити. Але, при цьому, складалося враження, що ці знання ніколи нам не знадобляться.        

- А що ти можеш сказати про «Traibus company»? Яке навчання у них?

- Насправді, про це сказати нічого не можу, бо я відразу вирішив працювати в «Always near» тому тільки знаю, що це другий, по розміру, та і по якості перевізник, на нашій планеті. А так я з ними ніколи навіть не стикався 

- Зрозуміло, скажи, а як ти думаєш, чому сталося ця трагедія?

- Як я зрозумів, то кліматична система капсули почала відкачувати повітря, я не думаю, що це було спеціально. Не вірю, що це все через тендер на пасажирські перевезення. Ці тендери не варті жодного людського життя. Скоріше, це якийсь брак у капсулі

- А звідки ти знаєш про тендер? Цієї інформації немає у вільному доступі

- Я почув розмову про це

- Ото ці жінки, ну, я розберуся з цім питанням. Добре, що ти маєш такий погляд на цінність життя. Добре, Ендрю, пам’ятай, сьогодні ти врятував життя. Тобі, напевно, час йти до дому. Але я хочу тебе про  дещо попросити. Багато хто захоче взяти у тебе  інтерв’ю, або просто буде цікавитись тобою. Я хотів би, щоб ти стримався, поки йде розслідування. Також, якщо щось згадаєш, або просто захочеш  довести до мого відома  якусь інформацію, ось мій номер. Тебе, напевно, чекають на головному вході, тому давай я виведу тебе до чорного.

Тут містер  Кук піднявся і пішов до ліфта. Він не оглядався на Ендрю просто йшов. Ендрю передбачив такий розвиток подій і спеціально пішов так, щоб пройти ближче  до прозорих шаф. Нажаль, він не міг пройти коло всіх, але принаймні  коло двох він  пройде.  Підійшовши до першої  і зазирнувши в серединну, Ендрю збився з кроку. Там знаходилося три  черепа з незрозумілими написами, але він їх не розгледів. Так само як, і що було у другій шафі. Ендрю несвідомо прискорив крок і майже одночасно зайшов у ліфт містером Куком.

Ендрю не пам’ятав як він спускався в ліфті, а потім як вони дійшли до капсули. Коло неї він побачив як Містер Кук  простягнув йому руку. Ендю взяв потиснув руку і почув такі слова.

- Ендрю, те що я казав, про розповсюдження інформації. В першу чергу, цією інформацією будуть цікавитись твої роботодавці. Їх можна зрозуміти, бо на кону їхня репутація, але я не раджу тобі ділитися з ними. Просто це може завадити нам розібратися  в усьому.

- Я зрозумів вас, просто турбуюсь, що вони можуть буди дуже наполегливі.

- Це буде так, але ти не переживай. Вони нічого, крім як похвалити тебе, не зможуть. Головне зараз - попроси відпустку або лікарняний.

- Дійсно, від лікарняного я б не відмовився

Несподівано чоловіку прийшло повідомлення, судячи, як змінився його погляд, то це було щось термінове. Ендрю стояв і дивився, як його співбесідник, туманними очима дивився крізь нього. Ендрю було не дуже зручно в такій ситуації, але піти він не міг. Нарешті містер Кук подивися саме на Ендрю і промовив.

- Вибач, але я візьму цю капсулу, а ти візьми наступну. До побачення, містер Ендрю 

- До побачення, я радий був познайомитись

Але містер Харіссон Кук вже навряд чи слухав, він уже сідав у капсулу. Ендрю покрутив головою і обрав наступну капсулу для себе, до неї було метрів 10. Йдучи по рівному прогумованому покриттю стоянки Ендрю думав, як швидко летить час, бо вже було 23:21. Сідаючи в капсулу, Ендрю вирішував, чи варто було телефонувати своїм батькам, чи вже поговорити завтра зранку, бо вони жили за 2200 кілометрів і зараз у них було 2:21. Він вирішив, що завтра, а тепер він замислився про те, чи телефонувати Джорджу. Ендрю вказав капсулі у місце прибуття свій будинок. Він все ж вирішив послухатися містера Кука і взяти собі лікарняний, однак, не міг вирішити, на скільки часу взяти лікарняний - тиждень чи 10 днів.   Вирішивши, що 10 днів - це забагато, він написав 7 і відправив лист своїй компаній.

 

Нарешті Ендрю був на самоті і міг спокійно подумати. Він не хотів згадувати те, що сталося, але і забути дівчину з синіми вустами не міг. Але думка про те, що він врятував Джинні Хадсон, його гріла. Треба зайти до неї в лікарню, але спочатку до дому, хоча ні, дім може зачекати. Ендрю вирішив, що завтра він вільний, а зараз саме час познайомитись з нічним містом і заїхати в бар. Хоча місто було великим і туристичним. Нічних барів було лише три. Два в готелях  і один коло музею штучного розуму. Ендрю вирішив, що якщо він хоче познайомитись саме з містом то йому краще поїхати в бар що не пов'язаний з готелем. Тому що, в готелях постійно різні люди, та і  не така там атмосфера. Він змінив точку призначення на бар «Випивший Азімов»  

Однак дещо дуже здивувало Ендрю -  двері  капсули відчинилися, однак, за ними не була вулиця і місто, а інша капсула. Ендрю підійшов до шлюзу, він бачив край стіни, вона була темно червоного кольору і чомусь виблискувала  жовтим. Несподівано Ендрю почув два сильних запахи - один незнайомий і досить гіркий, а другий - запах кави з молоком.

Ендрю перейшов у капсулу, що приєдналася до його капсули. Перше, на що він звернув увагу, який ідеальній стик між ними утворився. Він спеціально хотів подивитись на вулицю між капсулами, але у нього не вийшло. Капсула, що приєдналася, була більшою, ніж звичайна. І стилізована під «Барокко» Кількість ліпнини і колон била всі рекорди в розумі Ендрю. Багато що поблискувало золотим покриттям, товстий килим червонного кольору, і багато інших деталей не давали сумніву, що власник такої капсули переплатив великі гроші, щоб йому її зробили такою розкішною. Хоча на погляд Ендрю це було не гарно, це було по когутськи, але про смаки не спорять. В центрі капсули стояв стіл і два крісла, теж не вибиваючись із загального інтер’єру. Коло них стояла жінка яка с посмішкою простягала йому чашку.

 А після Ендрю почув жіночій голос.

- Я вибачаюсь, за вторгнення, містере Спенсер, і, в якості вибачень, прийміть запрошення пройти в мої апартаменти, на коротку розмову.

Жінка не зрозумілого віку простягала Ендрю чашку. Ендрю був впевнений що то його улюблена кава. Але вирішив спробувати і переконатися на сто відсотків. І це все таки була вона. Він поставив каву на стіл і промовив.

- Спочатку ви створюйте ситуацію, яка вигідна вам, а потім … Так, я не про це говорю…. Я попереджаю, я не скажу ні слова поки ви не поясните, чому саме ця кава? 

 

                             ******************

« Доповідна начальнику управління поліції в місті Куаіат Рей  містеру Харрісону Куку.

 Тіло Стесі Браун, яка загинула у випадку коло готелю «Каліотте» сьогодні біля 20:00 години, зникло.  Його нам відправили в грузовій капсулі з міського моргу, але, коли ми відкрили капсулу коло поліцейського моргу, там нічого не було. Ми ще займаймось комп’ютером, але навряд чи ми отримаємо з нього якусь інформацію»