SiBiMol офіційний  сайт

Ендрю був шокований такою прихильністю людей - він просто виконав свою роботу, а тут така суспільна увага. Вчора до ночі Ендрю підбирав слова для відповідей на ті листівки, що отримав разом з подарунками, але їх було занадто багато і  фантазія для оригінальних відповідей у нього закінчилась на другому десятку, він хотів би приділити увагу кожній небайдужій людині, але це було неможливо. Тому він зробив кілька шаблонів і просто копіював їх у свої відповіді. Але, не дивлячись на деяку монотонність своїх дій, він зворушувався від кожної листівки, що прочитував.

 

Йому написали  багато дітей, які бажали бути схожим на нього, і такі що запрошували його на гостини. Була навіть якась дівчина, що  запросила його зустрітися і поговорити. Судячи з листа, вона пережила дещо схоже. Але Ендрю непокоїла думка, чи не бажає ця дівчина трохи більшого, ніж просто розмова. Він довго думав як їй відповісти, але нічого прийнятного не придумав і вирішив відкласти відповідь на ранок. Але той, не превеликий жаль, не був мудріше вечора, і в голові у Ендрю був космічний вакуум. І нічого доречного для відповіді цій дівчині він не придумав. Він хотів відповісти м’яко, щоб не поранити її почуттів, але і твердо, щоб не залишити їй надії на залицяння. І при цьому він все таки хотів би зустрітись з нею, бо з усіх листів саме її зачепив його найбільше. Також був би не проти почути від своїх батьків пораду, щодо дівчини і всього, що зараз коїлось у його житті, але зв'язок з ними був відсутній. Це було нормальне явище, Ендрю не міг сказати з упевненістю, на якій планеті ті перебували, або навіть в якій зірковій системі. Його батьки занадто любили подорожі, та лише для зрощення свого сина вони осіли на цій планеті, майже припинивши свій нескінченний шлях за горизонт.

 

Ендрю вирішив, якщо думок не має, саме час для того, щоб розбирати подарунки! Він хотів особисто відкривати коробки, зривати кольоровій папір і з нетерпінням дивитись всередину. От він і сів за це приємне діло! Так він думав на початку, але за півгодини зрозумів, що це цікаво лише перших 10 хвилин. І, хоча майже всі люди, що обдарували Ендрю, використовували допомогу ШР для вибору подарунка, але зазвичай всі вони були, як з копірки. Ні, вони не були однакові, але якісь однотипні: електронні ігри, різні сертифікати і ґаджети і рідко, що вибивалось з цього набору. Ніби ніхто не думав над, подарунком, а просто казав ШР-му: «Вибери  подарунок для хлопця 25-років» Штучний розум обирав щось з цих категорій, і добре що він не повторювався. Тому Ендрю був трохи розчарований, правда він сам у цьому винен. Відкривши ще три коробки, в яких були різні сертифікати, він остаточно перехотів займатися цим, тому він доручив роботу розібрати всі подарунки і посортувати по категоріям. Подивившись на те, як людино-подібний робот почав працю, Ендрю вирішив поснідати. Вийшовши з вітальні, яка була закладена подарунками, і пройшовши через темний коридор, Ендрю дістався кухні. Хоч дорога була не далека, але він встиг вибрати собі сніданок. Коли він сідав за стіл, кухонна система вже активно працювала.

 

Ендрю сидів і думав про свою відповідь дівчині, коли комбайн надіслав повідомлення, що яєчня з грибами вже готова, Ендрю почав снідати. Чомусь саме під час сніданку він якось легко написав чернетку листа до цієї дівчини. Це сталося так просто і невимушено, що сумніви до власної писанини тільки зростали.

 

Подумавши, Ендрю відправив свою чернетку Джорджу, щоб той міг щось порадити. Хоча, після того, як вчора він сміявся з Ендрю і цієї ситуації, довіри до нього було не багато. Йому прийшло повідомлення. Воно було від домашнього комп’ютера. Робот, розбираючи подарунки, натикнувся на такий, якому не зміг приписати жодну категорію з заданих Ендрю раніше. Це однозначно зацікавило Ендрю, тому він швидко дістався кімнати, там побачив акуратно вибудовані товсті стовпи, які були з подарунків. Хоча вони всі були різних розмірів, але робот зробив ці конструкції  досить надійними. Кожна з них складалася з подарунків певного типу. Ще цікавим було те, що робот не розривав обгортку, вона йому зовсім не заважала. Завдяки додатковій реальності, домашній комп’ютер підсвітив яскравим кольором потрібний дарунок. Ендрю взяв її і, сівши на диванчик, почав її розпаковувати. Коробка була  легкою, знявши обсидіанову чорну обгортку, він побачив дуже незвичну річ - пластмасову скриню, котра була рясно прикрашена котиками і дівчачими візерунками, типу сердечок, помад і таке інше. Ендрю насторожився від такого, але здоровий інтерес переважав страх, тому він відкрив скриню.

 

Напевно, Ендрю здивувався б менше, якби знайшов свою футболку в морозильнику, дрібно порізану з запискою: «Ти наступний!». Він дивився вміст скрині і думав «Це такий жарт, чи хтось серйозно мені таке подарував?». Дивуватися було чому, бо скриня була наповнена  гігієнічними прокладками! Після усвідомлення цього факту Ендрю згадав, що візерунки на скрині були товарним знаком, однієї відомої фірми, яка спеціалізувалася в даному сегменту ринку. Надіславши фото Джорджу, він вирішив подивитись, від кого це прийшло. Подарунок був надісланим містером Альбертом Гарфілдом. Повідомлення, яке прийшло разом з цим «практичним» подарунком, було наповнене лестощами і штампованими висловлюваннями, і нічого цікавого там не було, але чому від такого чоловіка прийшов такий «неординарний» подарунок? Ендрю не зміг навіть припустити чому так сталося, розчарувавшись у подарунках остаточно, Ендрю вирішив поїхати до музею штучного розуму.

 

Свій перший і одразу останній візит в цей музей Ендрю запам’ятав не дуже добре, можливо, тому що це відбулося дуже давно, але враження були однозначно негативні. Просто все життя було стільки шуму про цей штучний розум, про його особливість і виключність. І все це було приправлене такою кількістю пафосу, що очікування були просто задерті до неба, а в кінці був просто пшик. Ендрю, як житель планети Тірекс добре знав історію створення штучного розуму, і тому в музеї йому було нудно. Чого він дійсно довго чекав, так це зустрічі з єдиним представником повноцінного штучного розуму. Це був ніби ритуал для їхнього міста, всіх дітей знайомили з штучним розумом. В той день була черга, Ендрю і всі відвідувачі були переповнені сподіваннями. Він часто згадував той момент, заплющивши віки. Напівтемна кімната, дзвінка тиша і лице… лице, яке ніби пусте. В той момент Ендрю зрозумів, чому очі називають дзеркалом душі, він ніколи не бачив таких сірих очей, майже сріблястих, але подивившись туди, він не розгледів другу цивілізацію. Звичайно, все, що він бачив, була бутафорія, вся ця мужня постать, волосся до шиї, червоний велюровий костюм, і навіть сріблясті очі! Все це не справжнє, і синтетична навіть особистість, але в той момент Ендрю дивився на цього чоловіка, на це, що походило на чоловіка, і чекав. Він не знав скільки часу пройшло, але чоловік продовжував дивитись на нього дзеркальними очима, в тиші Ендрю промовив: «Мене звати Ендрю Спенсер, а вас?». Це потребувало особливих зусиль і сміливості, тому і винагородилось - він почув голос, трохи зависокий по тональності, як для такого чоловіка: «Бен, а тобі виповнилось 15 років!». Ендрю розумів, що це не було запитання, це просто ствердження факту, але він запитав: «Вам, напевно, тут дуже нудно?»  відповідь його здивувала: «А ти не нудний». Це було сказано з таким подивом і з легкою радістю в голосі, а Ендрю не знав, що сказати, а його співрозмовник не поспішав допомогти, тільки дивився на нього своїм дзеркальним поглядом, тільки тепер там була посмішка. Інші діти розповідали, як з ними розмовляли, грали в ігри і багато чого іншого, а Ендрю витріщився на Бена і дивився на віддзеркалення себе в його очах. 

 

С тих пір він не дуже схвально думав про ту штуку, йому було соромно навіть розповісти комусь про те, що відбулося, точніше про те, що нічого не відбулося! І зараз, вперше за 10 років, він знов їхав до музею штучного розуму. Він хвилювався ще більше, ніж в минулий раз, начебто доросла людина, але «бац» і не знає чого очікувати - собі в голові видумує виправдання, що потрібно розпитати про Стесі Браун, тут вона провела багато часу і саме тут про неї можуть багато чого розповісти, але насправді більше він чекав на нову зустріч.

 

Дорога, як і завжди, не відволікала від археологічних розкопок у своїй душі, а от набридливе нагадування про прибуття до місця призначення, не давало закопатися там з головою. Ендрю вийшов у сонячний день і поринув у звуки міста. Всі думки мовби вибило з нього свіжим повітрям. Він стояв біля масивної будівлі, яка наче кричала про свою винятковість і важливість. Вище за сусідні будівлі, з різкими архітектурними виступами, які не несуть жодної користі.  

Глибокий подих, і широкі кроки, щоб не передумати. Таким чином Ендрю заходив в саме популярне місце їхньої планети. Пафосу будівлі не було меж, спочатку Ендрю збила спантилику велика кількість голографії, від якої просто рябило всередені космічно великого холу. Хоча змін і нововведень було багато, але з минулого разу Ендрю пам'ятав де стоїть ресепшен, і пішов прямо туди. Молода і гарна дівчина з кучерявим білим волоссям звернулася до нього завченою фразою:

 

-  Доброго дня, ви мабуть вперше в нас, тому спочатку раджу вам прочитати цей буклет про наш музей.

- Ні, я місцевий, я хотів у вас розпитати про одну дівчину, вона проводила багато часу тут у вас. Її звали Стейсі Браун.

 

Дівчина відразу напружилась і холодно сказала:

 

- Всім журналістам слід зв'язатися з нашим відділом по зв'язкам з спільнотою, я не можу і не хочу давати інтерв'ю.

- Ви мене неправильно зрозуміли, я не журналіст. Я просто хлопець, що хоче дізнатись про неї більше.

 

Витримавши пронизливий погляд, чомусь обуреної дівчини, він хотів ще чогось додати як підійшла ще одна дівчина, яка була настільки схожа на першу, що в нього вирвалось нетолерантне:

- Ви, що, роботи? - і зробив крок назад.

 

Дівчата переглянулись і засміялись. Сміх був такий дзвінкій, що Ендрю теж захотілось сміятись. Та що підійшла, сказала голосом, який був схожий, але все таки іншим, більш глибоким голосом:

- А ви можете підказати, як я можу до вас звертатись?

 - Ендрю Спенсер.

 

У першої дівчини розширились очі. І вона швидко заговорила:

 

- Вибачаюсь, що відразу не впізнала вас, просто в мережі дуже старе фото було. Ми з сестрою дуже цінуємо, що є такі люди, що здатні на такий крок. Ми навіть надіслали вам листа і не надіялися, що ви так швидко прийдете сюди.

 

Ендрю дійсно пригадав, щось схоже і промовив:

 

- Мені було приємно читати ваші листи, і я вже відповів на ваш лист. Вибачте, що у мене не вийшло так сердечно, як у вас, просто останнього часу мені приходить багато листів. Я хотів запитати вас про міс Стесі Браун. Я дізнався, що вона писала дипломну роботу про ШР, і гостила вже не перший місяць на нашій планеті і майже весь час проводила тут.

 

Це була важка розмова для Ендрю, сидівши на м'якому дивані і слухавши історію про їхнє знайомство, дозвілля і про те, якою доброю і привітливою особою була міс Браун, він тільки і думав про те, чому так склалося. Міс Браун була дуже талановита, інколи вона проводила екскурсії, бо за цей час досконало вивчила майже все про штучний розум. Вона легко знаходила друзів, і підтримувала будь-яку тему в розмові. Дівчатам, Мей і Ран, так їх звали, вона дуже подобалась, “вона наче ідеальна, і ніби знає все на світі”, казали вони. Цікаво, що Стейсі майже не розмовляла з містером Беном, так звали штучний розум. Стейсі це пояснювала, що поки уникає розмов з ним, щоб не псувати свою дипломну роботу особистими враженнями від спілкування з ним. І казала, що обов'язково з ним поговорить, коли збире всю інформацію, і залишить найсмачніше на десерт.

 

- А ще сам Бен теж не хотів з нею розмовляти, а тільки кивав їй головою, вітаючись - додала Ран, яка заговорила з Ендрю перша.

- Зрозуміло, - Ендрю чомусь не був здивований таким відношенням ШР, - А де Бен? Я можу з ним зустрітись?

- Зараз у нього вільний час, але ти можеш записатись з ним на зустріч, ось сайт.

 

З цими словами одночасно прийшло посилання, і Ендрю, пройшовши аунтифікацію, написав про своє бажання зустрітись. Майже миттєво прийшла відповідь:

 

“Доброго дня, містер Ендрю, як я бачу, то ви вже в моєму “храмі”, то не йдіть далеко звідти. Думаю, що біля другої години ми з вами зустрінемось. Я вам напишу відразу, як звільнюсь. Біля музею є непоганий ресторан для вашого очікування”.

 

Ендрю звернувся до Мей і Ран:

- Дякую вам, я вже зв'язався з Беном і сьогодні ми зустрінемось. Ви багато що мені розповіли. В мене є ще одне питання. А останнім часом щось дивне у вас не траплялось? Можливо, нові лиця біля міс Браун, або щось підозріле?

Ендрю сильно боявся поставити це питання, але реакція дівчат була протилежна його очікуванням. Вони синхронно переглянулись і, посміхаючись і перебиваючи одна одну, сказали:

- Ви розслідуєте цю справу? У вас є якісь підозри?  

- Ні, в мене немає, але я питаю вас, можливо вони є у тих, хто спілкувався з нею.   

     

Ендрю сподобалось, як він викрутився, і з очікуванням дивився на замислених дівчат.

 

- Останній тиждень ми тут не працювали, ми вдвох були волонтерами, в другому місті. Тому нічого сказати не можем. Давайте, ми запитаємо тих, хто працював тут, коли нас не було.

- Буду вам дуже вдячний, контактами ми вже обмінялися. Дуже дякую, що виділили свій час на мене. І останнє питання, то ви близнята?

 

Дівчата знову сміялись з Ендрю, і той почув крізь сміх ствердну відповідь. Він почав виправдовуватись:

 

- Ну, це музей ШР, я мав перепитати, а може тут спеціально зробили для відвідувачів роботів?

 

Ендрю замовчав через нову хвилю зовсім не дівочого сміху. Відійшовши від нього, Мей крізь сльози сказала:

 

- Нас так ще не називали!

- А я ще не бачив близнят так, у житті,- з соромом пояснив Ендрю.

- Але ти ж знаєш, що трафальгарська конвенція заборонила подальші експерименти з штучним розумом, їх прирівняли до експериментів над людиною, і що є тільки один штучний розум, і він живе тут, у нас.

- Так- так, вибачаюсь, як напишите мені, надіюсь, потік листів припиниться у скорому часі.

 

Попрощавшись з цими дівчатами, він вийшов з музею. Легке розчарування через відсутність підозрілої інформації супроводжувало його. Зрозуміло, що все це не дуже просто, і це була лише перша спроба дізнатись побільше, але негативчик був. Від музею Ендрю крокував до ресторану “Випивший Азімов”. Чомусь зараз, при світлі дня, воно здавалось меншим, ніж тієї ночі.

     

Він зайшов в уже знайоме приміщення, але в нього з`явилося відчуття, що воно стало менше, ніж минулого разу. Але жодних змін в інтер’єрі він не помітив - такі ж столики і проходи між ними, а у центрі кругла барна стійка. Ендрю не вагався і відразу пішов до неї. У той день вона йому запам’яталась і він хотів її розгледіти. Йшовши, він звернув увагу на велику кількість присутніх, а роботи усяких калібрів снували з підносами туди-сюди, і тільки чудове керування стримувало це все від хаосу. Барна стійка була круглою і майже по всьому периметру стояли високі стільці, і це все не поспішаючи крутилось навкруг своєї осі.  На диво там було не людно, лише декілька поодиноких силуетів. Примостившись на стільці і під лаштувавши спинку та підставку для ніг, Ендрю почав розглядати меню. Цього разу воно було значно більше, ніж зазвичай. Особливо виділявся розділ «авторські страви». В примітці говорилося, що тут страви кухарів, які готують їх власноруч. І замовити їх неможливо, окрім рідких моментів, коли кухар на місці. Цей розділ був переповнений різними стравами і іменами кухарів, що готують для цього ресторану. Це здивувало Ендрю, невже тут працює так багато «живих» кухарів? Його мати зазвичай куховарила сама, але більшість роботи виконувалось автоматично, тому Ендрю вирішив розібратись у цьому.

 

Поговоривши з довідковою бару, він зрозумів, що «авторські страви» готують любителі і професіонали по приготуванню їжі, кожен з них це робить вдома, а замовленні страви доставляються транспортною системою, прямо до столу замовника. Тому було зрозуміло, що вночі минулого разу, меню було дещо «сухішим», ніж зараз. Тієї ночі Ендрю довірився рекламі, бо зробити власний вибір було важко, цього разу все було ще складнішим. І в момент розпачу, коли Ендрю розривався між свою цікавістю і здоровим глуздом, тобто якби тут не обіжратися, йому допомогла кнопка «випадковий вибір». Натиснувши її, він помітив декілька знаків питання і зворотній таймер доставки замовлення. Лише зараз Ендрю помітив, що під час його душевних мук фоном був легкий свист, і, що дивне, він був невмілим. Ендрю сам не дуже вмів свистіти, але він усвідомлював, що такий звук не міг програватися на фоні в барі. Покрутивши головою, він зрозумів, що звук ішов від трохи кремезного і пухкого чоловіка з другої сторони барної стійкі.

Чоловік у сорочці в широку клітину стояв спиною до Ендрю і за його постаттю було не зрозуміло, що саме він робить. Як тільки Ендрю зосередив погляд на цьому чоловікові, той повернувся до нього і пильно подивившись, запитав:

 

- Доброго дня містер Спенсер, я можу вам чимось допомогти? Ви бажаєте замовити якийсь коктейль, поки чекаєте замовлення?

 

Ендрю помітив в руках у чоловіка екстравагантну скляну посудину і якийсь прилад, який змішував коктейлі. У чоловіка було чорне волосся, і чомусь сива коротка борода. Разом з високою зачіскою лице виглядало круглим і дуже великим. Правда, і до широкої статі воно підходить. Також у бармена виділялися очі, вони були звичайного синього кольору, але сиділи якось глибоко і придавало йому засмученого вигляду. Ендрю з певною незручністю відповів:

 

- Вибачте, але я просто шукав джерело свисту і, схоже, знайшов його.

- Мені теж потрібно вибачитись за свій свист, він виходить в мене не дуже гарним, – якось засмучено сказав бармен.

- Ні, що ви, я просто здивувався, коли його почув тут! – почав заперечувати Ендрю.

- Оце сказано! – сміючись, промовив бармен, – Хлопчику, а ти вмієш лестити!

 

Ендрю збирався вже виправдовуватись, але його зупинив жест бармена і слова:

 

- Не заперечуй, я то добре знаю, я вже півроку хочу навчитися це робити, і якби не електронна витримка мого штучного вчителя, то свист був би набагато гіршим. То ви не бажаєте якогось напою?

-Та я не проти, просто не знаю, що буде в моєму замовленні, то і не знаю, можливо там є напій, або те, що я замовлю не буде смакувати разом.

- Ну, з цим я можу виручити, я тут як-ніяк вже 20 років працюю, - з впевненістю промовив бармен. -Так, давайте подивимось, що у тебе буде... А ви щасливчик, містере Спенсер, давно не було цієї страви, вже сім років її ніхто не замовляв.

 

Ендрю не знав наскільки можна довіряти судженню про свою вдачу, але попросив:

 

- Називайте мене просто Ендрю, в мене останнього часу погане передчуття від офіціозу.

- Добре, а тоді мене Бен, і не заперечуй, просто Бен. Вважай це моєю забаганкою. Так, я знаю який напій підійде до твого замовлення якнайліпше.

 

З цими словами бармен відійшов у сторону і почав щось шукати. А у Ендрю з’явилася можливість розгледіти, що коїтися за барною стійкою. Там по центру кола стояв широкий стовп, він був наче вісь для такої великої «каруселі». Ендрю, сидячи у півоберта до залу, дивився як поступово змінюється інтер’єр. Зала була поділена на частини, як шматочки торту, які відрізнялися одна від одної. Минула була стилізована під метал і пластик, а нова була наповнена кольорами синього відтінку. Минулого разу Ендрю був скраю частини, і тому не бачив цього, навіть те, що барна стійка крутися, помітив не відразу. Він захопливо дивився на це все і нічого не хотів пропустити, але  він почув голос Бена:

 

- Ось, це тобі обов’язково має сподобатись!

 

Ендрю розвернувся на стільці і помітив, як коло нього стоїть кухоль з дуже товстими стінками, з якого підіймалася пара. Всі стінки були майже повністю прозорими, а в середині, в воді, чомусь активно кружляли якісь трави темно-зеленуватого відтінку.         

  

-  Ти, напевно, не бачив ще таких кружок, вони спеціально створенні для заварювання крупнолистового чаю.

- А листочки точно повинні тут так плавати? – з подивом запитав Ендрю.

- Так має заварюватись чай, він трохи гіркуватий і для підсолоджування - ось мед, – Бен звернув увагу на маленьку тарілку з золотистою рідиною.

-Мед? Це що?- здивовано проговорив Ендрю і почав шукати інформацію в мережі. Він продовжив досить швидко, видно прочитав декілька термінів – Це що, справді послід смугастих комах?

- Ні, що ти, просто спробуй! – досить серйозно сказав Бен.

 

Якби Ендрю це пропонував Джордж або будь який інший його знайомий, то він навряд чи погодився.  А от з цим барменом було все по-іншому, він від початку викликав довіру, особливо в кулінарії. Також Ендрю не хтів, щоб думали, що він боїться скуштувати щось новеньке, ну і найголовніше - ця золотиста рідина приємно пахла і не погано виглядала. Тому він запитав:

 

- А як додати цей .. мед в чай?

- Поки ще рано, потрібно дочекатися, поки всі листочки сядуть на дно чаші, а вже потім по смаку додавати мед оцією ложкою-веретеном.

- Ніколи не бачив такої ложки, - Ендрю розглядав ложку на кінці якої було таке собі яйце з різьбою. – А навіщо така ложка?

- Це важко пояснити, краще спробувати, – з посмішкою пояснив бармен.

 

Ендрю сам не помітив, як за простими питаннями і відповідями минав час і він дізнався купу нового. Бен досконало знав відповіді на всі питання, які цікавили Ендрю, і така розмова їх влаштовувала. Ендрю дізнався про ці технологічні кружки для чаю, вони автоматично «примагнічували» до дна листочки заварки, і там підтримувалася потрібна температура. Також така чашка дуже приємно трималася в руці. Мед Ендрю не дуже сподобався, в чаю ще нічого, а от мазати на печиво наступного разу він би не став - дуже солодкий смак у нього. Та і відношення до його походження у Ендрю склалося неоднозначне. А от страва йому дуже сподобалась! Вона мала незвичайну назву «Кудбарі». Найблищим знайомим для Ендрю був пиріг з м'ясом. Але тут була форма великого млинця, а всередині м'яке і ніжне м’ясо. Хоча відвідувачів було чимало, але  бармен так і був біля Ендрю, і пояснював це «неповною зайнятістю» тут у барі, і що його робочий час вже закінчився. Згодом він пересів до Ендрю і замовив собі якийсь з чаїв. Ендрю ніколи так не розмовляв з незнайомими людьми, і був вельми здивований, що так просто може говорити з ними про особисті речі. Зайшла мова і про ціль візиту у бар, і в цей район міста:

 

- Я сам точно не знаю чого очікував. Напевно, цікавих фактів про міс Браун, або навіть неочікуваних відкриттів. А вона була чемною студенткою і чудовим дослідником.

-  А я знав, її і навіть розмовляв кілька раз, – сказав Бен. – Вона заходила сюди

- І якою вона була?

- Я бачив багатьох людей, вона з тих, що робить щось тільки з певною ціллю.

- Вона була корисливою людиною? -здивувався Ендрю.

- Ні, це більш цілеспрямованість і готовність діяти.

 

 

Ендрю якось сумно замислилася, і подумав, на яку людину схожий сам, але питати таке не хотілось. Він роздумував про зв’язок міс Браун і містера Тьорнера. Її цілеспрямованість і смерть. Чомусь вчитель не викликав якоїсь підозри, ну просто не міг він бути поганцем. Скоріше Стесі Браун знайшла щось, що краще б було залишити прихованим і далі. Ендрю відволікся на свист, який був зовсім поруч. Це був Бен, цього разу Ендрю прислухався і зрозумів, що свист був не таким вже і поганим, як здалося першого разу.

 

- Можливо, ти тоді знаєш якісь страшні таємниці штучного розуму?

 

Бен спочатку якось напружився, але відповів зважено:

- А хто їх не знає? Чого тільки п’яні туристи не розповідали, особливо після музею

- Можливо, є популярна байка?

- А вона завжди однакова, як робот зрозумів, що люди не потрібні, а далі вже різні сценарії. А виявилось, що, створивши його, люди розчарувалися в своєму творінні.

- Так, і зробили вигляд, ніби це не вони, і більше так не будуть робити, - Ендрю сам здивувався своїм словам, настільки очевидними вони були, і чомусь ніколи він про них не думав.

- Тільки людина не знищила його, а посадила в банку, - тихо сказав Бен.

- Сумно це, може організуємо рух захисту штучного розуму?

- Ну, над ним не знущаються, просто забули, як поламану іграшку.

- А тисячі туристів? – заперечив Ендрю.

- Приїжджають, щоб подивитись на «мавпочку».

 

Ендрю ніколи не замислювалися про цю сторону музею штучного розуму. Він навіть почав співчувати тому чоловікові зі спогадів. Почав думати, як покращити життя штучного інтелекту, але не зміг придумати і пункту, тому запитав Бена:

 

- А що ми можемо зробити для нього?

- Та йому і так непогано.

- Але як же його утримання в музею?

- Він сам це обрав колись, -заперечив Бен.

- Але як же відношення людей?

- Раніше він був піддослідним і навіть не істотою, а зараз просто цікавим експонатом. Розумієш, Ендрю, це суспільна думка, вона не змінюється так просто. Це роки і роки змін кожної людини. Добре, що у нього є час,- з посмішкою закінчив Бен.

 

Молодий парубок і бармен зажурено мовчали. Ендрю взагалі легко засмучувався через несправедливість і, можливо, саме зараз, коли він почав ставити питання про випадок в його тролейбусі, він щось зробить проти несправедливості. Він сам в це не дуже вірив, точніше він не вірив у себе. З такими думками він якось неочікувано для себе запитав Бена:

 

- А я? На яку людину я схожий?

 

Бен відповів не відразу, і промовив з обережністю

- Розумієш, думка інших… вона не объективна, це як з штучним інтелектом. Хтось думає, що з ним все добре, хтось жаліє його, а взагалі може бути все по-іншому.

- Але все ж таки, певне враження ти вже маєш про мене?

- Ти людина, у якої змінилася ціль, і ти не впевнений у виборі, тому і питаєш у незнайомця, чи правильно робиш. Хоча не знаєш, хто він, і чому той взагалі з тобою спілкується.

 

Спочатку Ендрю було цікаво дізнатись відповідь на своє питання, але останні слова дещо нагадали йому. І тому він замислився зовсім про інше.

 

- А я вас не відволікаю? -обережно почав Ендрю, – ви, напевно, маєте важливіші справи.

 

Ендрю сам не помітив, що перейшов на «ви», але його охоплював все більше сором, і відповідь Бена тільки підігріла у ньому це почуття:

 

- Та ні, це була запланована зустріч, давно так легко не спілкувався.

- Ясно, – коротко відповів Ендрю вже встаючи. – Мені теж було приємно, вибачаюсь за ... себе.

 

Ендрю зараз хотів би вміти видаляти пам’ять, хоча б собі. Це потрібно було так зганьбитися! В голові була тільки одна фраза: «фейсспалм до хрусту».  Ендрю йшов не повертаючись назад, хоча сильно кортілося. Лише в кінці біля дверей він обернувся на коротку мить і зупинився. Він застиг, погляд, яким його проводжав Бен, був розуміючим, навіть надто розуміючим. Чомусь саме це зачепило його - усвідомлення цього, та те, що Бен зовсім не здивувався та не образився на нього.. можливо, тому що він уже звик до такої реакції на себе?. Ендрю вийшов з бару і трошки покрутився біля входу весь у ваганнях. Боротися з власними почуттями було важко, але, подумавши, він зрозумів, що нічого страшного не зробив. Ну, виставив себе дурним, ну втік, як дитина, але почуття відповідальності за всіх людей спонукало повернутися. Покрутившись біля входу і набравшись рішучості, він зайшов у бар. Бен вже не спостерігав за дверми, а просто сидів і пив чай. Ендрю просто сів на своє місце і так само просто сказав:

 

- Вибачаюсь за себе, я повівся не по-дорослому, – батьки Ендрю змогли привити йому вміння вибачатись і визнавати свої помилки.

- Та ні, – заперечив Бен, – так роблять багато людей, правда тільки ти швидко повернувся.

- А взагалі коли повертаються?

- Ніколи, – з посмішкою сказав Бен, – ні це був жарт, зазвичай, через день-два, хоча є ті, хто і не повертаються. Залежить від сумління людини, от у тебе воно дуже чутливе.

- Мені соромно, що вам саме в такій спосіб доводиться судити про людей і їх сумління.

- Та ладно тобі, я не так сильно відрізняюся від вас, люди не спроможні зробити щось не схоже і незрозуміле для себе.  Хоча їх здивувало, що у них взагалі щось вийшло, і вони злякалися свого успіху. Вони виграли джекпот і, правда, результатом вони не були задоволені, але, як говориться, що вийшло.

 

Бен говорив про те, що люди створювали партнера для людства, а незвичайну особистість, яку можна порівняти до людської. І результат не виявляв ні ініціативи і не хотів вмішуватись в справи людей. Ендрю хотів би заперечити, бо відчував, що не може бути все так погано, але жоден з фактів чи доказів згадати не зміг. Його роздуми на цю тему перервав свист, послухавши нескладну мелодію, він запитав:

 

- Гарна мелодія, тільки комп’ютер не зміг її знайти, це ви написали її?

- Ні, я тільки-но вчуся музиці, це мелодія з одного старого фільму, з архіву перших колоністів.

- Зрозуміло, а чому ви взагалі вчитесь музиці, чи ви просто можете відтворювати те що захочете.

- Ми вже перейшли на ти? Тому давай і далі на ти? Ти правий і не правий одночасно. Я, в принципі, можу поставити в себе звуко-відтворювальною апаратуру та відтворювати будь-які мелодії, що збережені в моїй пам’яті, але тоді я буду звичайним магнітофоном. І про ніяку творчість тут мова не йде.

- А, так звісно, чому ти так виглядаєш? Коли я бачив тебе минулого разу, то виглядав ти зовсім по іншому!

- Я так роблю час від часу, по-перше, не хочу прив’язуватись до якогось фізичного тіла. А по-друге, це дозволяє мені нормально поговорити з людьми, без їхньої упередженості до себе. Та і дозволяє така зміна образу встановлювати нові ґаджети, наприклад, зробити нову форму горла і підібрати матеріал для губ, це повинно покращити мій свист.

- Повинно? -здивовано перепитав Ендрю.

- Ну, я збираюся поміняти тіло невдовзі, і хочу внести деякі зміни в конструкцію голови для покращення звуку, насправді, свист не такий простий, як може здаватися тобі на перший погляд.

 

Ендрю здивувався такому погляду на фізичне тіло, що навіть і не подумав про те, що це дуже різнить Бена від усього людства. Не зміг він визначитись зі своїм ставленням до цього, як знов почув голос штучного розуму в тілі бармена:

 

- Так ти хотів зі мною поговорити про Стесі Браун? Вона була гарним дослідником, дуже старанним, я їй впевнені мірі заздрю. Вона вільна від думок суспільства, і була ніби створена для такої роботи. Я би не зміг, як вона.

- То, як на твою думку, вона могла б дізнатися щось таке, за що її..,- Ендрю не зміг вимовити це слово, але його зрозуміли.

-Таланту їй би на це вистачило, але не думаю, що це правда.

- Я ще чув думку, що це можливо корпорації хочу переділити ринок перевезень.

- Ти правильно робиш, що спочатку збираєш інформацію про Стесі Браун, її історія може багато що пояснити.

- А містер Тьорнер, ви його знаєте? Які у вас відносини? – згадав Ендрю.

- Вони досить незвичні, бо містер Тьорнер бажав постійно спілкування зі мною, я, в свою чергу, не міг йому відмовляти, але зовсім не хотів цих розмов. Отак я і почав підробляти барменом, – з смішинкою закінчив Бен.

- А чого барменом?

- Тьорнер дуже не любить бари, спочатку я тут ховався від нього, а потім мені запропонували тут підробляти, а я хотів мати власні кошти. Отак, заради уникнення спілкування з одним чоловіком, я почав спілкуватися з іншими людьми. Досить іронічно, не знаходиш, Ендрю?

- Ну, головне, як ти особисто до цього ставишся. А на роботу тебе влаштовував містер Славестус, він же у вас директор?

- Славестус? Ні вперше чую. Детектора тут в барі взагалі немає, бар і музей - одна структура по туризму, і тут майже все організовано на штучному розумі низхідного типу.

- Зрозуміло, – задумливо сказав Ендрю, -  а тоді як ти зараз відносишся до таких ось розмов, як зараз у нас?

-  Взагалі розмови, де людина знає хто я насправді, зазвичай напружують мене, тому зазвичай я шифруюсь. І тоді я себе відчуваю частиною суспільства. Таким чином можна зрозуміти, що людина насправді думає про мене, це ніби вирівнює нас.

 

Бен говорив про те, що не здатний обманювати людей, це було в чітких правилах при його створенні. Ендрю хотів би запитати його, про почуття, які викликає теперішня розмова, але не хотів ставити в незручне становище Бена. Чомусь це здавалося для Ендрю неприйнятним. А ще він відчував сором, не за себе, а за все людство. Ендрю подякув за розмову і пообіцяв навідатись найблищим часом ще.  

 

 Ендрю обдумував свій план на кінець дня. Він дізнався дещо цікаве, хоча головну ціль - розпитати про міс Браун - він виконав, але інформації було дуже мало. Вже в капсулі йому прийшло повідомлення від Джорджа, де той насміхався з подарунка, який йому надіслали, і не забув тему залицянь. Ендрю не тощо образився на нього, але чомусь так закортілося провчити трохи Джорджа, що невеликий план склався сам собою. І так добре, що їх запросили в гості. Прада у нього крутилася ще одна думка, хто ж тоді цей містер Славестус…

 

 *************************************************************************

Божевілля почало входити в повсякденність містера Кука дуже швидко. Він сам не помітив як, але абсурд того, що коїться перестав його переймати, всього через два дні. Служба Безпеки розпочала глобальну перевірку на їхній планеті і якусь особливу увагу приділяли їхньому містечку і поліції. Містер Кук розумів, що такі перевірку важливі, для тримання в тонусі всієї системи саморегулювання в житті планети, на випадок різних несподіванок. Але, коли перевірку можна прирівняти до особливо великого стихійного лиха, потроху забуваєш про цінність таких тестів. А ще ця справа з міс Браун, сталося те, чого не повинно було бути! Крім того, тіло потерпілої зникло, а в вантажній капсулі знайшовся труп чоловіка! І як в цьому розібратися, якщо всі люди дають важливі звіти службі безпеки!  Ось зараз він розглядав звіт старшого слідчого, який сьогодні писав пояснювальну записку, чому він за останніх півроку почав споживати більше гарячих напоїв на робочому місці. Його записка не задовольнила старшого інспектора Служби Безпеки, Кевіна Крайга. І той попросив доповнити цю записку. І головне сам містер Кук не міг нічого зробити з цим, він мовби попав в течію, яка несе його на скелі. Так, він продовжував залишатися головним поліцейським міста, але зараз своєї влади він не відчував. Містер Кук сидів за своїм широким столом, схиливши голову і тримаючи її руками  А це був лише другий день перевірки, і за «головні страви» служба безпеки, ще не бралася. На фоні його думок був стук.

 

 Містер Кук не був впевнений в тому, наскільки довго лунав цей стук, але, піднявши голову, він побачив Тенні Фріман, співробітниці департаменту поліції. Вона мала в руках паперові документи. Такі носії інформації були рідкістю, ще більше ніж лицарі в обладунках на вулиці мегаполісу. Діло в тому, що всі довідники, програмні помічники і взагалі весь штучний інтелект поліції був майже паралізований. Тестування зачепила і їх. І тому, для отримання даних про індикації і пересування міс Браун, містер Кук попросив Тенні заскочити прямо в міграційний центр і взяти інформацію “по-старому”. Судячи по білих листах, завдання було виконано досить буквально. Тенні заговорила:

- А вони мають почуття гумору, з іншої сторони тримати такі документи досить приємно.

- Так, старі речі мають свій шарм, - погодився Харі - Надіюсь, в електронному варіанті вони теж дали копію?

- Ні, - з широкою посмішкою сказала Тенні. - Я ж і говорю, що вони мають почуття гумору.

- Відскакуєш?  

- Так, якщо виконаєш свою обіцянку, - грайливо відповіла Тенні.

 

Харрісон Кук мовчав, він би і не проти, але найближчий тиждень був завантажений на 120% відсотків, і це не враховуючи зустріч з сестрою і племінницями, яку аж ніяк не можна пропустити. Тенні, спостерігаючи за ваганнями, нагадала:

 

- Завтра в тебе якраз вільний вечір.

- Ні, я буду у сестри.

- Ти вже розповів їй про нас?

- Ще не мав можливості, ми говорили лише раз.

- То, ти нас завтра познайомиш?

- Не думаю, що це буде доречно - робити так і відразу.

 

Тенні погодилась і, з невеликим жалем, пішла сканувати документи. Харрісона теж не радувало, що їхнє дозвілля вкотре відкладається, але зараз обставини були саме такими. Саме над роздумами на цю тему, містера Кука застало сповіщення про надходження експертизи про тіло чоловіка, що знайшли в капсулі місс Стесі Браун:

“Стать - Чоловік
Вік - 58 років

Імя - Ганс
Прізвище - Тьорнер   

Професія - Вчитель історії”