SiBiMol офіційний  сайт

​

Якби Ендрю вночі не лаяв сусідку, котра налякала його, він мав би бути вдячний їй за цей випадок. Діло в тому, що таке перенапруження, а потім різке полегшення, принесло свої плоди для Ендрю. Він зміг дійсно розслабитися і відволіктися від власних думок, бо інакше його б чекала безсонна ніч з глибокими, або не дуже, «само-розкопками». Такий емоційний струс гарно йому послужив, так, що він зміг вкластися спати. Але ранок не був такий добрий, як він того бажав, і діло не в тому, що він забув вимкнути будильник.

 Ендрю завжди відносився до сну з великою серйозністю, і коли у нього виникла можливість поспати досхочу, він не тільки переривав роботу будильника, але і прийом повідомлень, викликів, і навіть зачиняв вікна і ставив прохолодний режим повітря для більш здорового сну. Хоча цієї ночі він не забув про жоден крок, що був спрямований на  оберігання сну, але прокинувся він, не по своїй волі.

Вас колись будили сотні роботів-рознощиків, які гримали в двері і в різнобій   говорили: «Містере Ендрю Спенсер, вам відправлення».  Жодного задоволення в цьому не знайде навіть закоренілий оптиміст, або мазохіст. Коли Ендрю відчинив двері і в його сторону простягнулися залізні руки з пакунками і коробочками, він с переляку майже не прищемив собі голову дверми, бо так швидко він їх зачиняв. Бо видовище не для слабонервних,  за масивними постатями роботів не було видно домів сусідів, і кожен з присутніх прийшов сюди по душу Ендрю.

Одна маленька коробочка залетіла йому до будинку, трохи віддихавшись, він її розгорнув і тоді зміг прочитати наступне: «Містере Ендрю, ми пишаємось вашим героїчним кроком, на таких людях тримається наша планета!», а в пакунку була нова модель міні-робота для отримання відеоматеріалу з висоти, така собі мураха, яка зазвичай автоматично літала за господарем і робила зйомку різних ракурсів. Також Ендрю знайшов підпис компанії, що організувала цей робо-апокаліпсис  локального характеру. Він вирішив зв’язатися з цією конторою і з’ясувати, що коїтися, на диво, він легко додзвонився:

      - Вас вітає компанія «Old Mail» і оператор-консультант Том , чим можу допомогти? – досить м’який баритон проговорив це завченою скоромовкою.

      - Що це за робо-апокаліпсис біля моїх дверей?! Чому ваші роботи штурмують мій будинок?! – досить голосно вигукував Ендрю.

      - Як я можу до вас звертатись містер..?

      - Мене звати Ендрю,  що вони всі роблять біля  будинку, до того ж, вони ламають мої двері!

      - Містере Ендрю, не могли би ви назвати прізвище, в мене надто мало інформації, щоб я міг вам допомогти.

      - Спенсер, Ендрю Спенсер! Ви, що, там знущаєтесь? Чому ваші роботи розбудили мене, вибиваючи двері?

      - Містере Ендрю, роботам-рознощикам дозволено стукати в двері після 8:00 в будень день і з 9:00 у вихідний, тому все законно.

      - А чи законно, щоб десяток роботів стукав одночасно? Вони мені так двері виб’ють, зробіть все, аби їх не було коло моїх дверей! Що вони всі тут взагалі роблять?!

      - Вибачте, але ми не можемо забрати їх, їх найняли багато людей, щоб вручити вам дарунки і, поки вони не виконають свого завдання, не зможуть піти.

      - То нехай складуть все біля моїх дверей, я сам розберуся потім з речами.

      - Вибачте, але це теж не можливо, у всіх роботів проплачена функція особистого вручення, при цьому вони мають передавати записане аудіо-вітання.

 

Ендрю проговорив з оператором ще хвилин 10, але нічого не добився. Він навіть не зміг заборонити гримання в двері. По законах,  роботу дозволялися стукати раз 15 хвилин, але це одному роботу. І от вони по черзі стукали. І от все це перетворювалось в постійне гримання, яке зводить Ендрю з розуму. Єдиним способом це припинити - було вийти і прийняти у кожного робота пакунок і прослухати повідомлення. Ендрю навіть зробив спробу, але почуття  страху, яке його наповнило при тому, як одночасно сотня роботів подається до нього, як тільки, відкриваються двері, не дало йому і надію на успіх цієї дії. Ендрю вирішив піти іншим шляхом, а саме почекати 8 годин, за який пройде час оплачений людьми, тоді вони складуть пакунки і підуть. Ну а двері, доведеться,  скоріш за все, міняти, і цю обновку оплатить компанія «Old Mail» . На цій думці Ендрю вперше посміхнувся.

 

Взагалі Ендрю міркував, що крапля слави йому не завадить, але сьогоднішні події заставили переосмислити відношення до цього. Та й особливою любов’ю до всіх людей він не вирізнявся, і цей ранок лиш розчарував Ендрю. Він пробурмотів:

 

       - Подарунки від інших - це однозначно добре, але все має бути в міру, і кожен хоче особистою уваги…

 

На цьому етапі до хлопця дійшло, що поспати він більше не зможе. І діло не в тому, що його збудили таким незвичним способом, але і тим, що стук у двері не припинявся, і оце божевілля буде продовжуватись ще 8 годин. Він вирішив поснідати, тому, діставшись до кухні, він відчув наскільки  добре, що кімната знаходилась досить далеко від вхідних дверей. Почавши готувати сніданок, а точніше, зробивши запит до робота-комбайна, він почав чекати. Змирившись з втратою таких цінних годин здорового сну, він згадувати події минулого дня. Як він і очікував, нічого добро і позитивного це не принесло. А саме образливе, що цей містер Славестус з своїм запитанням: «Що ви збираєтесь робити далі?» не йшов з думок. Ендрю розумів, що той питає не про їжу і не про плани на вихідні, все набагато серйозніше. Але що міг зробити Ендрю? Дівчина мертва, надзвичайну подію розслідує влада, та і що тут розслідувати? Потрібно подивитись, чому стався цей збій в капсулі і покарати винних. Такі думки гнітили його, він відчував свою вину теж, і навіть в деякій мірі бажав покарання, а не цих роботів з подарунками під вікном.

Ендрю вирішив відволіктися і включити якусь передачу, він обрав одну під назвою «Інфо-Сміття». Це була досить цікава інформативно-розважальна програма. Її суть полягала в тому, що група добровольців відшукувала якісь факти в інформації, яку привезли перші колоністи. Діло в тому, що люди, постійно возять з собою купу непотрібної інформації, куди б вони не відправлялися. І зазвичай там було таке сміття, що навіть інформаційні археологи воротили носом. Наприклад, сімейні фото, смішні картинки, нарізка фрагментів з якихось фільмів і таке інше.  Але ці ентузіасти рилися у  цьому «смітті» з великою саможертовністю і таки відшукували перлини. От і зараз був цікавий випуск під назвою «Що буде, якщо скласти лист паперу 103 рази?».

В передачі пояснювалось, що в давнину папір мав товщину в десять разів менше ніж міліметр, і якщо скласти його 103 рази то товщина збільшиться до розмірів усесвіту! Діло у тому, що складання паперу не просто додає 1/10 міліметра, а подвоює його товщину. Якщо гіпотетично взяти  дуже великий лист паперу і складати його в двоє, то виходить дивовижна річ. Одне складання дає 2/10 міліметру, два 4/10, а сім складань дають 1,28 сантиметрів. Десять складань дає товщину в 10 см і 24 мм! А далі тільки більше, на 14-му складанні ширина буде більше, ніж півтора метру, на 23 подолається відмітка в кілометр. 30-ть складань дають висоту у 100 кілометрів, 42 складання дорівнює відстані до супутника першої людської планети, тобто Місяця.  81-не складання дає  відстань у 127,786 світлових років, що дорівнює туманності Андромеди. 90-то складань дає неймовірну довжину у 130,8 мільйонів світлових років. І, нарешті, 103-є складання дорівнює 93-ом мілліардам світлових років! А на той момент, коли вирахували цю інформацію, це було більше, ніж люди знали про всесвіт, остерігайтесь листочків, особливо, якщо вони складаються! 

Ендрю сподобався випуск, він взагалі любив таку математику, яку можна перевірити і при цьому щоб показувала всю «магію» чисел. Вона була завжди пряма і правдива, ніколи не обманювала, і на неї  можна покластися. Ендрю продовжив дивитись інші випуски передач, їх зібралось досить багато, а вони так добре відволікали від зайвих думок. Стукання роботів у двері не припинялося і, хоча Ендрю дивився  ролики досить голосно, але на фоні відчувався дискомфорт від незваних гостей. Так могло продовжуватись досить довго, у водія тролейбуса сьогодні був вихідний, як і найближчих 10 днів, вийти з дому він не міг і робити, в цілому, було нічого, але тут настала 10:00  і програма, яка мала берегти здорові сон Ендрю вимкнулась і почала “пускати” вхідні повідомлення і дзвінки. Спочатку Ендрю здивувався чому до нього прийшло стільки повідомлень одночасно, але згадав, що це все, скопилося за ніч, поки він спав, а також він зараз ніби як зірка. Повідомлень було не сотні, але кожен його знайомий, захотів написати йому пару слів. Мабуть листів і пропущених дзвінків було б більше, якби не заборона на розповсюдження особистих даних через мас-медіа, а от на адресу проживання ця заборона не розповсюджувалась, про що Ендрю зараз жалкував, як ніхто інший. Не встиг він прочитати і половину всіх сповіщень і повідомлень, як він помітив, що до звичного вже стуку у двері приєдналась ще щось нове. Ніби хтось дереться вже не у двері, а у вікно, це не на жарт налякало господаря будинку. Невже роботи пішли на приступ його будинку через вікна? Ендрю піднявся і чомусь взяв стілець з залізними ніжками до рук, і дуже насторожено пішов до сусідньої кімнати. Вона раніше була батьківською, поки вони не поїхали у кругосвітню подорож назавжди.

Ендрю не заходив сюди дуже давно, але за останніх півроку тут нічого не змінилося. Правда, зараз тут було досить темно, бо важкі і щільні штори закривали велике вікно. Батьки дуже любили раритетні речі, наприклад, як ці штори, і, навпаки, старались відмовлятись від найновішої техніки.  Але освітлення не стало на заваді, щоб розгледіти велике ліжко, скрині для речей, які були вмонтовані у стіни, і облицьовані деревом. Полички з різними статуетками і сувенірами з їхніх подорожей, і іншими дрібницями. Тут не було ні пилинки і, на диво, тут було свіже повітря, все таки система автоматичного прибирання працювала на всі 100% . Хлопець тримаючи стілець у руках,  обережно йшов до вікна, він сподівався там побачити робота-рознощика, і тому, коли він трошки відвів в сторону штори і  побачив незваного гостя, то дуже здивувався, бо то був його добрий друг  Джордж.

Це парубок, який виглядав на 30 років, але насправді йому було 22. Чи то високий лоб і густі брови, які чомусь бажали зростися разом, чи підборіддя, яке, навпаки, хотіло розбігтися у різні боки і створити глибоку ямку, впливали на його зовнішній вік. Чорне, як смола, волосся теж докладало зусиль для зістарення хлопця, але найголовніше, чому він виглядав старшим ніж є насправді, це слова, які він використовував.  Він полюбляв відкопувати у архівах якісь слова  і давати їм друге життя, щоправда його рідко хтось розумів. Але Джордж не забивав собі голову такими дрібницями, бо він просто любив незвичні слова. Ще однією з його слабкостей, було однозначне відношення до всяких високотехнологічних речей і корисних програм. Зараз Ендрю навіть не думав, що подарувати для Джорджа, він просто дарував йому додаткове місце на всесвітньому сховищі інформації. Останнього разу коли він це зробив, Джордж почав його голосно вихваляти. Із всього потоку інформації, який ніс радісний «хакер» , Ендрю виловив словосполучення: «Я тепер буду тобі повинен, як земля колгоспу!» Тоді цей вислів засів у голові водія тролейбуса, тому що він знав, що Земля - це назва першої планети людства, і йому було цікаво, що це за «колгосп» якому повинна ціла батьківщина людства. Розчарування Ендрю на той момент не мало меж, тому що він втратив цілу купу часу на дослідження цього дивного боргу. І ніякої організації “колгосп” давно не було, а за цими словами стояла звичайна людська жадібність.

 

Ендрю дивився з жалем  на спроби Джорджа заставити вікно відчинитися. Той тримав в руках дивний пристрій, від якого йшли різнокольорові дроти і ховались під віконною рамою. Напевно, він хотів “хакнути” захист будинку, або ще якусь шкоду зробити. Але Ендрю це вже не цікавило, на початку він хотів пожартувати над своїм другом, наприклад, залишити записку, що він пішов кудись гуляти, прямо на підвіконні. Подумавши, він відкинув цю ідею, бо йому хотілось поговорити Джорджом, тому він просто поставив стілець біля вікна, а сам з розмаху пригнув на батьківське ліжко. Потім, через меню управління будинком, включив музику на кухні, і, на завершення, відчинив вікно натиском на віртуальну кнопку.

За секунду він почув радісний вигук від свого друга, який, не зволікаючи, почав лізти у вікно.  Крехтіння і різні звуки, які важко пояснити, доносились від вікна, спочатку це дуже бентежило господаря, але він згадав, що вікна тут знаходяться досить високо, і залізти, не так просто. За кілька секунд штори роз’їхалися у різні боки, і стало видно, як Джордж стоїть на підвіконні, але чомусь у дуже драматичній позі. Хлопець ростом 175 см, з чорним волоссям, і кістлявою фігурою, зрадів, що біля вікна стояв стілець, тому досить легко потрапив на підлогу будинку і вигукнув:

        - Ендрю, в мене тільки два запитання: чому ти не відповідаєш на повідомлення, і що це за роботи, що стоять коло будинку? А ще, чому вони з подарунками?

        - Привіт, ти що, не знаєш, що сталося вчора? – здивовано запитав Ендрю.

        - Привіт, я не знаю, що сталося з тобою, але я впевнений, в мене цікавіше, – з викликом сказав Джордж.

 

Ендрю легко погодився, бо був переконаний, що його пригода неординарна, і, тому, включив сюжет на каналі новин про вчорашню історію. Джордж дивився відео дуже  зосереджено, і хоча було видно, що він здивувався, але це був не повний розпач, а «невже насправді це сталося», щось таке, що він не очікував. По закінченню він запитав:

 

        - Як ти?

        - Краще, ніж та дівчина, але гірше, ніж могло бути. Правда я пішов у відпустку і думаю, що все буде добре

        - Вибач, але як я зрозумів з відео, у тебе не було шансів, міг би розповісти? – з соромом попросив Джордж.    

        - Ну, про причину, чому так сталося, я не знаю. Хіба можливо, що вентиляція почала відкачувати повітря з капсули, говорять, що якийсь збій, і розслідування йде. Також знаю, що у Стесі Браун була якась хвороба дихання. І тому в мене навіть не було шансу її спасти, так мені пояснили, але все одно… я не розумію, чому так сталося,- Джордж трохи замислився і промовив з полегшенням.

        - Добре, що Джинні не постраждала, ти з нею зв’язувався?

        - Я? А я їй хто? Як ти собі це уявляєш? «Привіт, Джинні, пам'ятаєш мене? Я з тобою пару раз говорив в дитинстві, коли грав у тебе в подвір’ї, без дозволу!» чи так: «Привіт, Джинні, це я - Ендрю, я винний, що ти постраждала»?

        - Не потрібно впадати у крайнощі, ти знайомий з нею більше, ніж кажеш, і ти не винний в тому, що сталося, навпаки, ти її врятував!

        - «Привіт, Джинні, я тебе врятував, тепер ти винна мені життя!»,- кривляючись, сказав Ендрю.

         - Знов крайність, а просто надіслати листівку не варіант?

         - Чого ти причепився? Це ти з нею активно спілкуєшся, а не я, тому бери і питай у неї сам!

         - Вона мені просто не відповідає, от і подумав, може ти вже цікавився її здоров’ям. І, до речі, ти теж мені не відповідав на повідомлення! Чому мене всі ігнорують?

          - Я хотів сьогодні довше поспати, тому вимкнув зв'язок з зовнішнім світом, але мене все одно розбудив цей робо-апокаліпсис під вікнами стуком у двері. А що ти хотів розповісти?

          - Ну, твоя історія явно дивовижа, але моя теж мала шанси на успіх. Тиждень назад, коли ми випадково зустрілись с Джинні, вона поділилась історією про те, як її нова подруга з іншої планети зустріла містера Тьорнера, і що вона його вважає злочинцем. Ти взагалі пам’ятаєш містера Тьорнера?     

          - Ну, я пам’ятаю, що це вчитель, але він у мене не викладав.  «Випадково зустрілися з Джинні»? З цього місця детальніше, будь-ласка, щось ти занадто часто почав «випадково зустрічати Джинні». Невже ти вирішив покинути мене і холостяцький спосіб життя?

           - Так, давай без дурних натяків! Два рази ще випадковість!

           - Три рази! Невже, ти забув?

           - Ні, той раз був не випадковій, а домовлений, і все одно, нічого поганого в цьому немає!

           - Ну, то що сталося з цим вчителем?

           - Він у мене і у Джинні вів історію, і завжди був трохи помішаним на штучному розумі, але нічого кримінального. І от приїхала її подружка звідкись, поговорила пару разів з ним, вирішила, що він щось погане замислює. Ну, ми з Джинні посміялися тоді з неї, і вирішили, якщо ще щось таке смішне буде, то вона мені розповість. Це було тиждень тому, а вчора вона мене набрала і сказала, що вони разом з її подругою будуть слідкувати за містером Тьорнером і запросила мене. Ну, я сів у капсулу, і за допомогою твого паролю відслідкував де вчитель і рухався за ним…,- тут розповідь Джорджа перебили.

          - Моїм паролем? Де ти його взяв? – з великим обуренням запитав Ендрю.

          - Я тобі що, не казав , що потрібно мати більше паролей, ніж три штуки! От один з них підходить до списку пасажирів у «Always near».

             - Але там ще додаткова авторизація по мозковим хвилям!

             - Я тебе прошу, які в тебе мозкові хвилі, у тебе тільки три паролі, та і не потрібний мені адміністраторський доступ до капсул, мені достатньо списку пасажирів, що я і отримав. Ну, побачив, що містер Тьорнер нікуди конкретно не їде, а просто катається по місту, ну, видно, що чогось чекає, ну і я покатався за ним. І коли ми нарешті приїхали до точки призначення, от там стало цікаво. Зупинився я за метрів 100 від вчителя і бачу, що він просто стоїть .  Як ти думаєш, що то був за магазин? Все одно не вгадаєш, це був магазин дитячих речей «Малюк»,  - Джордж дивився з якимсь азартом на свого друга, бо думав, що той здивується.

             - Ну, і що, можливо його онуку потрібна була іграшка?

             - У нього немає онуків, навіть одруженим не був, – з превеликою радістю сказав Джордж.

             - Ну, значить, їхав до когось в гості де є діти і заїхав купити іграшку.

             - Ага, їздив майже годину по місту просто так і тут думка: «Куплю я пупса в подарунок!», і не купив його з доставкою через мережу, а саме поїхав за ним.

             - Ну, може хотів розважитись, кажи вже далі! – трохи роздратовано сказав Ендрю.

             - Нагадаю, що він приїхав до магазину «Малюк»,і почав просто так стояти, чогось чекаючи. А далі це потрібно бачити власними очима.

 

 Джордж почав щось клацати у віртуальном меню, і одна стіна в кімнаті перетворилася на екран. І там відобразилася якась вулиця, яку Ендрю не пам’ятав, але відео відразу було поставлено на паузу:

 

              - Погано, що в тебе немає 5D галогрофа, так було б краще видно. Дивись, оцей чоловік - це містер Тьорнер, той, за ким мене попросили послідкувати. Він тут вже стоїть хвилин п’ять і чогось чекає, а тепер уважно спостерігай.

 

Ендрю дивився на те, як до Тьорнера вийшов спочатку один робот, а потім почали виходити і інші роботи-продавці з магазину, вони були двох кольорів, синього і рожевого. Всього вийшло 4 робота, вони підійшли, до вчителя і щось казали, після цього вони пішли в магазин, точніше, в якесь службове приміщення. За шість хвилин під’їхала вантажна капсула компанії, в якій саме працював Ендрю. З неї вийшли роботи-вантажники і почали носити якійсь коробки у службове приміщення, на коробках був якийсь напис. Коробки були багаторазові, і зазвичай використовувалися для доставки великої кількості різних дрібниць. Ендрю досі не бачив нічого підозрілого зі сторони містера Тьорнера, але коли коробки занесли у службове приміщення магазину, і роботи-вантажники так і не повернулися, а капсула поїхала, не дочекавшись їх, то все це було занадто дивно. Тут почав коментувати Джордж:

 

              - На протязі години звідти ніхто не вийшов, я хотів підійти поблище, але в службове приміщення так і не зміг потрапити. Зачинено і все, я навіть стукав, але нічого не добився, після я зайшов в той самий магазинчик, але там не було ні душі, навіть автоматичного консультанта. Я натиснув на кнопку виклика консультанта, але мені сказали, що їх сьогодні не буде, і вибачились. Я прочекав дві години у своїй капсулі, але містер Тьорнер не з’являвся, і з того часу він не користувався громадським транспортом. Сьогодні зранку я заїхав до його  дому, але робот-дворецький сказав щоб я зайшов пізніше, бо Тьорнера не було на місці, і запропонував отримати повідомлення про  прихід господаря в будинок. Отак, але і це ще не все! Вчора він відмінив урок, а сьогодні він не підтвердив, що він буде проводити уроки. От ми і маємо зниклого вчителя, який дивним чином замішаний з роботами. А також мертву дівчину, і Джинні в лікарні.

 

Джордж дивно дивився на те, чим займався Ендрю під час всієї розповіді, йому взагалі здалося, що він не слухав, тому що Ендрю збільшував, перемотував, дивився в уповільненому  режимі цей ролик з роботами і містером Тьорнером. Особливу увагу він приділяв коробкам, які несли роботи в службове приміщення. Але коли Джордж питав, чи той слухав його, то у відповідь чув: «Так–так», але це звучало якось непереконливо. За кілька хвилин Ендрю знайшов те, що шукав – кадр, де було чітко видно весь напис на коробці. Зазвичай було чи змазано, чи хтось її прикривав. Ендрю явно тепер шукав інформацію в мережі про ці коробки і написи. Ендрю почав говорити, це було для Джорджа неочікувано, бо він не відразу помітив, що його друг продовжує думку, яку той щойно висловив:

 

             - Це не просто мертва дівчина, а та подружка Джинні з іншої планети на ім’я Стесі Браун. А також маємо коробки, в яких зазвичай транспортують деталі до  роботів, та фірму, що їх виробляє, і якесь незрозуміле маркування коробок, яке, напевно, щось означає, але тільки для працівників компанії.

              - Стесі – це подружка Джинні? Звідки ті це знаєш?

              - Я дещо знаю про потерпілу.

              - Звідки? Це засекречена інформація! В новинах досі нічого не сказали про неї, щоб не заважати слідству.

              - По-перше, вона була орендатором капсули, в якій стався той випадок, і про це хтось обмовився вчора в поліції, коли я там був.

              - До речі, що зі слідством?  Що там взагалі сталося? 

              - Про розслідування нічого не знаю, можу сказати, що мене розпитували про компанію, в якій я працював, також про  суперників тобто «Traibus company». І я говорив з головним поліцейським в місті!

              - Нічого собі, – здивовано проговорив Джордж, –  а чому його так цікавили компанії-перевізники?

              - Ну, напевно, вони шукають кому це вигідно, а такі великі випадки обов’язково комусь вигідні.

              - Все це якось … якось низько і підло, знаєш, напевно краще щоб це була просто випадковість.

              - Ти сам в це віриш?  - з іронією запитав Ендрю.

              - Ні, але інакше мені потрібно буде щось робити з цим.

 

Ендрю і Джордж нарешті вийшли з батьківської кімнати, направляючись до кухні.  Джордж був голодним, а Ендрю згадав, що вчора йому загорнули з собою вечерю з бару. Тому він вирішив розігріти макарони по флотські,  і розповісти Джорджу про цей бар. Його друг був у захваті від «їжі королів», як він назвав розігріту страву. Невдовзі хлопці помітили, що гуркіт від вхідних дверей зупинився, Ендрю на початку не зміг зрозуміти, що стало не так?  Просто за останні години він так звик до цього шуму, що після його припинення Ендрю відчув дискомфорт. Він, разом з Джорджом, вийшов на двір, щоб подивитися, що там коїтися.  Біля будинку Ендрю залишалося ще 8 роботів, видно, вони останні, хто прийшов з пакунком, і тому їхній таймер очікування клієнта, ще не обнулився. Інші роботи розклали на газоні свої пакунки. Це було незабутнє видовище! Такого хлопці ще не бачили, досить великий простір перед будинком Ендрю був майже повністю закладений подарунками, вони зробило фото на такому фоні, і підписали його: “Ми і народна любов”.

Всі роботи, що залишились, чемно вистоїлися біля Ендрю в чергу, сам же винуватець ситуації не тікав від них. Адже їх було всього 8, і це не було схоже на те ранкове жахіття. Вислухавши привітання і особисто забравши подарунки, він зрозумів, що, хоча всі люди різні, але коли діло доходить до таких ситуацій, всі вони мислять однаково і їхні слова мало чим відрізняються. Зате Джордж смакував ситуацію на повну: він активно переглядав пакунки,  відшукував там різну електроннику, бо вважав, що Ендрю неодмінно з ним поділиться. Для жадібного друга Ендр було приємною несподіванкою, що майже всі, хто обдарував Ендрю, використовували найпопулярніший ресурс для таких справ, і тому йому не вдалося відшукати двох однакових речей, видно ШР відкидав ті варіанти, які хтось вже замовив. Взагалі пакунків було настільки багато, що для вдумливого їх розглядання потрібен не один день. Тому Ендрю дав завдання домашнім роботам перенести все це у будинок, посортувати і скласти список людей, що надіслали все це, було б не ввічливо не відповісти їм на їхню доброту, хоч вона і заставила героя з новин проснутися раніше.  Джордж з певним жалем проводжав, нерозглянуті пакунки, які ховали роботи, тому дивною інтонацією запитав Ендрю:

 

        - Ти дозволиш щось взяти з цієї щедрості пролетаріату коли ми повернемось?

 

Ендрю інстинктивно почав шукати значення слів друга, тому не відразу помітив там ще дивнішу річ, ніж архаїчне словосполучення, але швидко виправився:

 

         - Звідки повернемось?!

         - Я що тобі не казав? Ми їдемо провідати Джинні в лікарню, ми просто зобов’язанні це зробити! – з великою впевненістю сказав Джордж

 

Спочатку Ендрю хотів заперечити і почати відмовлятися, але він не був проти такої ідеї, тим паче це запропонував Джордж. Тому Ендрю трохи здивовано погодився, і тільки після бурхливої реакції Джорджа зрозумів, що той його надурив. Той поставив питання так, що Ендрю дав згоду і на візит до лікарні і на відбір цінних речей Джорджом! Ні, Ендрю не був проти поділитися з другом, просто саме розуміння того, що його надурили, принесло трохи жалю. Ці друзі не рідко жартували один над одним таким чином, але Джордж був явно сильніше в грі «заплутай друга словами». Джордж з посмішкою додав в рахунок гри собі ще один бал, зараз він виглядав так: 83:51.

 

По дорозі в лікарню Ендрю активно обмірковував свій план «відплати», але дорога кінчилась швидше, ніж наступив його інтелектуальний тріумф. Вийшовши з капсули, Джордж зразу впевнено пішов до якогось входу, а на свого друга кидав короткі погляди, для того щоб впевнитись у його присутності і трохи подратувати того, що виходило в нього досить продуктивно. Джордж занадто впевнено йшов, видно, в нього була карта і місце знаходження палати Джинні, тому Ендрю ледь поспішав за ним. Пройшовши широким і світлими коридорам, в якому приємно пахло квітами,  Джордж зупинився біля стіни і поліз до свого рюкзака. Звідти він достав дві коробочки які були гарно завернуті в подарунковій папір, і запитав свого друга:

 

        - Як ти думаєш, що їй більше сподобається: подарунковий сертифікат на засоби гігієни чи до магазину одягу?

        - Напевно, до магазину одягу - це більш нейтральний подарунок, – роздумуючи, відповів Ендрю і здивовано запитав, – А коли ти встиг придбати сертифікати?

        - Та я сьогодні був у одного чоловіка на подвір’ї, так от їх там стільки лежало, ти собі не уявляєш!

        - Уявляю, я навіть знаю того «чоловіка», не забуть змінити текст у листівках! – зовсім не здивовано відповів Ендрю.

        - Авжеж, ну раз сертифікат на одяг краще, то це подарую я, а від тебе буде на засоби гігієни, – з посмішкою сказав Джордж, але, помітивши, недоброзичливий вигляд Ендрю почав швидко говорити, – Не ображайся тільки! По-перше, ми з нею більш близькі, а по-друге, ти врятував їй життя і це вона повинна робити тобі подарунки! Не дивись так на мене! Я повністю с тобою відкритий!

         - Ти що, не міг вкрасти щось по краще? Ну, чесно, там був такий вибір! – з розчаруванням  промовив Ендрю

         - Ну, вибач, я не можу подарувати їй додаткове місце в сховищі інформації, а оце в самий раз, ну, все, я зараз я її наберу і попереджу про наш візит.

 

Було помітно, що Джордж перестав звертати увагу на навколишній світ, бо поринув у доповнену реальність. Хоча сама технологія досить стара, але з часом вона ставала тільки краще. Суть її дуже проста: спеціальний пристрій транслює зображення прямо на око, і це зображення не перекриває весь краєвид, а тільки доповнює його деталями, наприклад різними інтерфейсами і закладинками. Це був наче робочий стіл, який був завжди з собою, і з високою швидкість вводу та виводу інформації. Практично вся суть технології полягає в тому, щоб збільшити швидкість поєднання думок людини з комп’ютером. І зараз Джордж користувався соціальною мережею заради голосового спілкування, але від нього не йшло ні звуку. Все це спеціальні пристрої, один створював вібрацію, яку сприймала барабана перетинка і тільки користувач чув звук, а інший пристрій сприймав напруження голосових м’язів і розшифровував, який саме звук хотів видати власник, і передавав через мережу сигнал Джинні. Така собі повна секретність спілкування, але зазвичай люди любили поговорити в мікрофон, бо це було якось заспокійливо для них. В доповненій реальності було багато переваг, але найцікавіше, що технологія повного занурення була повністю заборонена. В цей момент Джордж посміхнувся і промовив:

        - Ну, що, заходимо? Вона зараз сама, це просто ідеально!    

        - Ну, йдемо, точно все нормально?

        - Так, все супер!

 

Вони пройшли буквально три метри, як перед Джорджом відкрилися двері, він, не роздумуючи, зайшов туди широким кроком і за футболку затягнув за собою Ендрю, що той не встиг посоромитись біля дверей, і відразу почав весело говорити:

 

        - Привіт, з медичної карти бачу, що з тобою все добре, але це не завадить мені і моєму другу обдарувати тебе, ось, це від мене, а оце від нього.

 

З цими словами він пройшов і поклав на стіл коло ліжка два пакуночки. Ендрю по-злому дивився на свого друга, але після того, як він звернув увагу на дівчину в ліжку, він забув про свої почуття до друга. На це було декілька причин: по-перше, він бачив Джинні дуже давно, років 10 назад, і пам’ятав її зовсім малою, а зараз це була доросла панні. По-друге, здивоване лице Джинні явно говорило про те, що Джордж не повідомив її про те, що він буде з другом. І, хоча в кімнаті було сонячно, Джинні була зовсім не весела, а якась напружена.

 

        - Може ти нас познайомиш? – сказала Джинн спочатку трохи по-злому, однак під кінець їй стало соромно через те, яким саме тоном вона сказала це.

        - Привіт, я Ендрю, Ендрю Спенсер, – швидко приставився хлопець, поки його друг не зробив це в якийсь збочений спосіб. –Я вибачаюсь за мого недалекого друга, але ти і сама повинна пам’ятати, що він ще той бовдур.

        - То це ти був вчора … ну це ти? – якось зім’ято проговорила Джинні.

        - Якщо ти про тролейбусну капсулу, то, так, це був я, – сором’язливо сказав Ендрю.

        - Так, це твій герой! – голосно сказав Джордж, не зважаючи на всю незручність ситуації, – і тепер ти винна йому морозиво, мінімум!

Незважаючи на те, що сам Джордж був винний у всій незручності в цій ситуації, він відчував себе найліпше з трійці. Але в такій легкій і жартівливій формі він і звів все напруження нанівець. В думках Ендрю думав: «Ну, що за клоун?!», але стримати посмішку, а інколи і сміх, він не міг, так як і Джинні. Всього кілька хвилин жодного напруження не залишилося, Ендрю сидів у кріслі, а Джордж єдиний хто був на ногах. Після чергового жарту, Джинні промовила:

 

        - Дякую, що ви зайшли, але воно того не варте, мене виписують сьогодні ввечері або завтра зранку.

        - Та не переживай ти, я це зробив заради себе, щоб особисто пересвідчитись, що з тобою все добре, просто вчорашній вечір був не найкращим для тебе, – якось дуже просто відповів Джордж, без спроби пожартувати

       - Поліція думає, що це все нещасній випадок, але я … я так не думаю.   

- Я вважаю, що вона так не міркує, – твердо заперечив Ендрю, - я вчора мав серйозну розмову з шефом поліції, і в мене інакше враження.

       - Я вчора теж мала розмову, і, здалося, що таке враження хотіли залишити спеціально, ніби все це випадковість, - Джинні сказала це якось напружено, навіть трохи припіднялася з подушки, але на наступних словах вона знову всілася позручніше, -  то хто з тобою вчора говорив?

       - Містер Кук … ім’я не пам’ятаю,  - сказав Ендрю, трохи соромлячись.  

       - А ти розказала йому про містера Тьорнера? Про підозри твоєї подруги і про те, що ви вчора бачили? - проговорив Джордж

        - Так, розповіла, полісмен сказав, що все перевірить, і пішов у морг. Там, видно, вже підготували звіт про Стейсі, - Джинні замовкла, і, просячи, запитала Ендрю – Це правда?

       - Нажаль, так… я не встиг, я так жалкую, але … просто … говорять, що у неї була хвороба легень, тому я і не встиг, - засмучено пояснив Ендрю.

       - Так, досить цих рожевих сопель, все майже добре, дівчину шкода, але нічого не вдієш вже. Поліція швидко розплутає цю ситуацію і тоді все закінчиться.

 

Молоді люди і не побачили, як за розмовами і клоунадою Джорджа пройшла майже година. Джордж передав Джинні відео, яке він записав, і те, що зараз містер Тьорнер невідомо де перебуває. Взагалі вони були впевнені в тому, що містер Тьорнер був замішаний у тому, що сталося вчора, і вони мали на це всі підстави, але також їм не йшло з розуму те, що штучний розум, як не як, теж щось знав, як мінімум. І тому Ендрю сказав, що він під’їде в музей для розмови з ним і для розпитування про міс Стесі Браун. І все це так відволікло їхню увагу, що вони не помітили той момент, в якій до них в палату приєдналася ще одна жінка. Коли вона заговорила, то не на жарт злякала парубків, бо ті були спинами до дверей:

 

        - Вітаю, вас містер Спенсер і містее Жерон, дякую, що ви приділили свою увагу для моєї дочки. І окремо вдячна Ендрю Спенсеру, за допомогу Джинні.

 

Хлопці вскочили зі своїх місць, і якось синхронно поклонилися Скарлет Хадсон, стара звичка дала про себе знати. Ця місіс завжди змушувала їх відчувати себе винуватими, навіть якщо ті були ні в чому не винні. Ендрю зробив спробу щось заперечити, але його слова здулися майже відразу, після прямого погляду в сірі очі Скарлет. Ендрю хотів зробити ще одну спробу, применшити свою роль у спасінні Джинні, тому її мати сказала досить жорсткою інтонацією:

 

        - Не принижуйся! Своїми словами ти, що, хочеш збавити ціну життя Джинні? Не роби так, ти спас життя моїй дочці, і щоб я більше не чула такого нахабства з твоєї сторони!

 

Ці слова просто затулили пельку Ендрю, у нього пройшов збій в голові на цю тему. Невдовзі жіночка продовжила:

 

        - Раз ви так добре спілкуєтесь, я не буду вам заважати, але хотіла би запросити вас на цих вихідних до нас додому, на званий обід. З собою нічого не потрібно нести, це буде невелике святкування. Тому я поки завітаю в один магазин навпроти, буду за півгодини.

 

Хлопці видно мали що сказати, але вирішили залишити свою думку при собі. Місіс Хадсон практично відразу пішла, а хлопці, недовго затримавшись, теж пішли. Вони побажали Джинні скорішого виздоровлення і вирішили не випробовувати її матір.  Джордж спішив на свою підробітку і тому покинув Ендрю, а той, в свою чергу, поїхав розбиратися з безладом після робото-апокаліпсису. Потрібно було написати всім тим людям, котрі проявили до нього сьогодні увагу. Ендрю і сам не помітив коли він сам для себе вирішив розібратися в цій ситуації, але це було його особисте бажання, не нав’язане. І думка, яка крутилася зранку, про те, що ж він планує робити далі, відпала сама собою, і почуття вини за смерть Стейсі Браун теж відійшло на другий план, чи то від дивних слів місіс Хадсон, чи від бажання розібратися з причиною всього, що коїлось.

 

                      ****************************

Чоловік звернувся до молодої жінки:

 

        - Наскільки ви оцінюєте втілення плану до реальності?

        - Думаю, що я справилась на 78% до плану, але це не враховуючи, що мені вдалося покращити його майже в останню мить. Ця дівчина багато чого коштує, вона буде нам корисна

        - Я теж так думаю,  але чи не забагато проблем створив нам цей вчитель?

        - Він дійсно привернув увагу, але це була його роль і не думаю, що зараз щось з цим можна зробити, тому раджу...